Сторінка
2
а) вони є стійким і характеризуються повторністю подій дій людей;
б) можливість державно-правового контролю за ними;
в) є об’єктивна потреба в їх регулюванні.
До предмету правового регулювання відносять – ті різновиди суспільних відносин, дій індивідів, колективів людей, які :
а) об’єктивно можуть бути врегульовані правом;
б) в даних умовах потребують юридичного регулювання.
Зміст правового регулювання залежить від положення взаємодіючих у відношенні сторін та об’єктів з приводу яких виникає ця взаємодія.
Зміст предмету правового регулювання визначає зміст правового регулювання, а за загальними рахунком і структуру права. Характер регулювання права відносин визначає специфікою юридичного впливу та ці відносини, таким чином, вказуючи на метод правового регулювання.
На відміну від предмету правового регулювання метод правового регулювання відповідає на питання, як регулювати, і являє собою сукупність юридичних засобів впливу на суспільні відносини. Особливості методу правового регулювання характеризують :
а) умови виникнення прав та обов’язків сторін регульованого відношення (адміністративно-правовий акт, договір);
б) засоби взаємозв’язку прав та обов’язків учасників правовідносин;
в) характер юридичних засобів забезпеченню прав і обов’язків в правовідносинах (особливості санкцій, юридичних процедур та ін.).
Метод правового регулювання має свою структуру. Він складається із засобів правового регулювання, яких виділяють три види:
1). Позитивні розв’язані – покладення на осіб (суб’єктів) обов’язку до активної поведінки (сплата податків);
2). Уповноваження – надання особам права на власні активні дії (право власності – це суспільні відносини по володінню, користуванню, та розпорядженню майном);
3). Заборона – покладання на осіб обов’язку утримуватися від дій, які заборонені законом (заборона полювати в заповідниках).
У якості допоміжних засобів та способів визначають рекомендації та заохочення – стимули до правової поведінки. Сполучення основних засобів являє собою специфічний метод правового регулювання – директивний (оперативний) або автономний (диспозитивний). Імперативний, або власно спонукальний, метод – суворо обов’язковий, він не дозволяє ніяких відхилень від вимог юридичної норми. Цей метод у якості основного юридичного засобу використовує владне рішення. Що наказане, те і слід виконувати, не допускаючи ніяких відхилень. Цей метод найчастіше притаманний адміністративному та кримінальному праву, хоча використовується і конституційним правом, зустрічається в інших галузях права. Юридичним фактом для виникнення правовідносин в даному випадку є державна – владний припис (рішення суду). Депозитивний метод засновано на урахування ініціативи, самостійності у виборі той чи іншої поведінки учасниками регульованих відносин. Він допускає можливість сторонам врегульовувати власні дії на свій вибір. Законом те лише відрізняються межі такого вибору або встановлюється певні юридичні процедури. Даний метод є специфічним для цивільного, сімейного права. В його основі полягають вільний (не підпорядкований) стан учасників правовідносин та договір як джерело виникнення. Якщо імперативний метод примушує учасників правовідносин вступати в юридичний зв’язок, то диспозитивний пов’язаний з тим, що фактичні дії громадян, їх організацій, відносини які складаються на цій основі, мають пріоритет перед юридичним прописом. В залежності від сполученням заборон та дозволень розрізняють два основних типи регулювання:
а) загальнодозволяючий, тобто такий тип в основі якого полягає загальний дозвіл, будується за принципом “дозволене все, крім того що прямо заборонено законом”;
б) дозволяючий, тобто такий тип, в основі якого полягає загальна заборона, будується за принципом “заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом”.
На перевагу того чи іншого типу регулювання впливають різні фактори – історичні традиції, рівень культури, характер правової системи, особливості регулювання відносин (для майнових відносин характерним є перевага дозволяю чого регулювання, а для охоронних – забороняю чого). В Україні правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те , що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України).
Отже, основними критеріями поділу системи права на галузі є предмет та метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що впорядковуються за допомогою права. Метод правового регулювання – це спосіб впливу права на левину сферу суспільних відносин. Найхарактернішими є імперативний метод, що чітко визначає межі поведінки суб’єктів та деспозитивний, що дає можливість суб’єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, що найповніше відповідає його інтересам.
ІІ. РОЗДІЛ.
Індивідуальні трудові відносини
як предмет трудового права.
Трудове право, як вже визначалося вище займає одне з головних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається місцем праці у суспільстві. Кожній людині, яка реалізовує закріплене ст.43 Конституції України право на працю, доводиться зіткнутися з нормами трудового права, які регулюють суспільні відносини, які визначають предмет трудового права.
Визначення предмету трудового права має особливе значення, бо тільки визначивши коло суспільних відносин, які сьогодні складають предмет, можливо визначити сферу застосування трудового законодавства.
Система суспільних відносин які складають предмет трудового права, була глибоко досліджена в науці трудового права А.І.Процевським, Р.З.Лівшицем, М.Г.Олександровим, В.Н.Скобєлкіним та іншими вченими. Багат висновків цих авторів й сьогодні зберегли актуальність та наукову цінність. В той же час розвиток нових соціально-економічних умов не міг не відобразитися на трудових відносинах, зя’вилися нові суспільні зв’язки, а старі організаційно-правові форми наповнилися новим соціальним змістом.
До системи суспільних відносин, які складають предмет трудового права, входять індивідуальні відносини по застосуванню найманої праці та колективні трудові відносини.
Основу (ядро) предмету трудового права складають індивідуальні відносини трудового найму. Цю думку обґрунтовують реалії сьогодення.
Україна здійснює перехід від адміністративно-планової економіки до ринкових відносин. З розвитком для ринкових відносин трудові правовідносини набули значного різнобарв’я. З’явилися три відносно самостійні категорії робітників: наймані робітники (залежна праця), працюючі власники (члени господарських товариств, селянських (фермерських) господарств): робітники які подібні до найманих (залежна праця з виконанням особливих функцій) – державні службовці, судді, прокурорсько-слідчі, робітники, військовослужбовці, атестовані співробітники органів внутрішніх справ.[2]
Україна вступила до Ради Європи і має на меті приймати рівноправну участь у Європейському Союзі. Ця мета тягне за собою певні забов’язання по врахуванню іноземною (європейською) та міжнародного законодавства, в тому числі і трудового. На думку автора при прийнятті нового Трудового Кодексу України законодавець повинен врахувати, що предметом правового регулювання іноземного або зарубіжного трудового права виступає наймана праця.
Завантажити реферат