Сторінка
9

Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст.

IX. Українська держава за директорії.

Наближався кінець І світової війни. Центральний блок зазнав у ній поразку. В Австро-Угорщині та Німнччині у жовтні-листопаді 1918 р. вибухнула революція. ВЦВК РРФСР 13 листопада оголосив Брест-Литовський мирний договір онульованим. Розпочався новий наступ радянських війск на Україну.

Українські партії, інші організації об’єднуються в український Народний Союз і починають готувати повстання проти гетьманату. На таємному засіданні УНС 13 листопаду був створений уряд Директорії на чолі з В.Винниченко і С.Петлюрою. Петлюра посів пост головного отамана збройних сил УНР. Війська Директорії, основу яких становив батальйон Січових Стрільців, вщент розбили гетьманців. До них почали масово приєднуватися повстанці, а 14 грудня 90-тисячна армія Директорії здобула Київ. Скоропадський зрікся влади.

Влада Директорії швидко встановилася на значній території України. Знову почали діяти заборонені гетьманом рада. Поспішно формувалися регулярні збройні сили, основу яких становив корпус січових стрільців під командуванням Є.Коновальця.

Директорія відновила дію усіх законів УНР, ухвалила новий закон про передання поміщицької землі селянам без викупу. На початку грудня Директорія вирішила взяти за основу розбудови держави так званий трудовий принцип, згідно з яким влада у губерніях і повітах мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції. Центральні органи влади й управління мав утворити Трудовий Конгрес – свого роду парламент, сформований з делегатів робітників, селян і трудової інтелігенції.

Перша сесія Трудового Конгресу відбулася 23-28 січня у Києві. Конгрес затвердив Акт з’єднання УНР і ЗУНР, передав передав тимчасово законодавчу і виконавчу влади Директорії, проголосив загальне виборче право для виборів майбутьнього українського парламенту.

Внутрішня і зовнішня ситуації, в який опинилась Директорія , була дуже складною. “Південь України замість німецьких захопили англо-американські, французькі, а також грецькі, румунські війська; на заході, в галичині, йшла кровопролитна війна з поляками, проголошена там Західноукраїнська Народна Республіка потребувала допомоги”.[22]

Радянські уряди Росії та України оголосили Директорію контрреволюційною, буржуазно-націоналістичною владою і почали проти неї збройні дії. Вже у першій половині січня радянські війська зайняли всю Лівобережну Україну. Робітники й селяни, сподівались, що радянська влада дасть їм більше, ніж Директорія. Остання основним завданням вважала побудову Української держави, відкладаючи розв’язання болючих соціальних проблем не пізніше, коли будуть скликані Всеукраїнські Установчі збори. Це вміло використовували більшовики.

Директорія шукала виходу з цього становища. Вона вступила у переговори з представниками французьких військ, що перебували на півдні України. Тут був підписаний документ про передачу України під протекторат Франції. Але ця спроба знайти якогось союзника не увінчалась успіхом.

16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну Радянській Росії. Наприкінці січня – на початку лютого радянські війська розбили основне угруповання військ Директорії під Києвом, а 5 лютого вони зайняли Київ. У квітні під ударами радянських військ і повстанських загонів сили Директорії були повністю розбиті, відступивши частково у Східну Галичину, а частково у Румунію.

С.Петлюра у липні 1919 р., об’єднавшись з українською Галицькою Армією і скориставшись наступом Денікіна, знову вступив у межі України. 30 серпня його війська зайняли Київ. Щоправда, вже наступного дня у місто ввійшли денікінці, які не визнавали ніякої України і Директорії. У такій ситуації Петлюра проводив активні переговори з Польщею, сподіваючись знайти союзника. Проти цього рішуче запротестували галичани, розуміючи, що союз з Польщею відбудеться за рахунок Східної Галичини.

Розгорівся конфлікт. Командування УГА оголосило про перехід до Денікіна (17 листопада), а через деякий час – на бік Червоної Армії. Петлюра із залишками військ перейшов на територію Польщі, звідки у квітні 1920 р., підписавши з Ю.Пілсудським Варшавський договір, вирушив з його армією в останній невдалий похід в Україну. Однак війська були розбиті Червоною Армією.

Ще одна спроба зробити незалежну Українську державу закінчилася невдачею.

X. Західноукраїнська народна республіка.

25 березня 1918 р. українські депутати австрійського парламенту скликали у львові з’їзд так званих мужів довір’я всіх галицьких політичних партій і груп з метою уконституювання українського державного організму в складі Австрії. З’їзд ухвалив звільнити Східну Галичину від зв’язку з Польскою Західною Галичиною і створити з українських земель Галичини і Буковини окремий державний організм з гарантією прав національних меншин – поляків, євреїв, німців. Окрім цього, на міжпартійній основі було створено так звану безпартійну бойову організацію національної оборони.

У Львові 18 жовтня 1918 р. у малому залі Наподного дому зібралася Українська Національна Рада. На нараді зіштовхнулися два стратегічні напрямки: співпраця з австрією та утворення Української держави у межах австрійської федерації; приєднання західноукраїнських земель до Української Народної Республіки.

У великому залі народного дому 19 жовтня відбулася Конституанта[23] (проголошення конституційних законів) Української Національної Ради, на якій затверджувалася резолюція, вироблена на передодні. На всій етнографічній українській території Східної Галичини проголошувалася Українська держава, але водночас було вирішено домагатися визнання цієї резолюції австрійським урядом.

До складу Конституанти входило 33 українці від обох палат австрійського парламенту. 34 посли до галицького та 16 до буковинського краєвих сеймів і з кожної української партії по три представники.

При раді було створено три комісії: виконавча у Відні під керівництвом Є.Петрушевича; організаційна у краї під керівництвом К.Левицького і комісія з утвердження української державності в Буковині на чолі з О.Поповичем.

У Львові на площі Св. Юра 20 жовтня обидва табори проголосили прилюдно свої принципи утворення Української держави. Від більшості Національної Ради зробив доповідь і зачитав резолюцію Кость Левицький. Від опозиції виступив Семен Вітик.

На хід подій у Львові та всьому краї мали вплив не професійні політики, а члени Української військової організації, створеної у першій половині 1918 р. на основі віденського революційного гуртка, що діяв з 31 травня 1917 р. це переважно нижчі та середні офіцерські чини, котрі служили в австрійській армії й війську українських Січових стрільців. Організація створила Центральний військовий комітет, який приступив до підготовки збройного повстання у Львові. Головою Комітету УСС став сотник Дмитро Вітовський.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19 


Інші реферати на тему «Історія, теорія держави і права»: