Сторінка
1

Застосування правових норм

План

1. Поняття та основні риси застосування юридичних норм.

2. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.

3. Загальні вимоги правильного застосування правових норм.

4. Основні стадії застосування правових норм.

5. Застосування правових норм за аналогією.

1. Поняття та основні риси застосування юридичних норм.

Застосування правових норм — це здійснювана компетентними державними органами або уповноваженими на те громадськими об'єднаннями організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні формально обов'язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.

Застосування правових норм — це специфічна форма реалізації правових норм. Ця специфіка полягає у тому, що, по-перше, це діяльність тільки компетентних органів держави або уповноважених на це громадських організацій. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. Навіть, якщо суб'єктом застосування норми права виступає окрема особа (суддя, прокурор, інша посадова особа), то вона виступає не як окремий громадянин, а як орган держави або як представник відповідного державного органу. По-друге, застосування норм права має державно-владний характер. Тобто, застосування — це один з видів державної діяльності, воно здійснюється від імені держави і є обов'язковим для тих, кому адресовані акти застосування права. По-третє, на відміну від інших форм реалізації права, застосування правової норми є такою формою її реалізації, за якої дії суб'єкта спрямовані не на себе, а на інших суб'єктів. Тобто, це діяльність з вирішення юридичних справ шляхом винесення, на основі норм права і відповідно до конкретних життєвихх ситуацій, стосовно персонально визначених суб'єктів індивідуальних державно-владних велінь (приписів). Ці приписи створюють, змінюють, підтверджують або припиняють права і обов'язки суб'єктів, яким вони адресовані.

Характерними рисами застосування правових норм є також те, що: 1) воно здійснюється у певних процесуальних формах. Так, у певних випадках норми, які закріплюють відповідну процесуальну форму, є грунтовно деталізовані і утворюють окремі самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне), в інших — передбачають тільки загальну форму правозастосувального акту; 2) процес застосування правової норми складається з ряду чітко визначених стадій і завершується виданням передбаченого законодавством правозастосувального акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи; 3) правозастосувальна діяльність базується на чітко визначених принципах законності, обгрунтованості, доцільності, що забезпечує її правомірність, справедливість та ефективність.

2. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.

Акт застосування права — це індивідуальний правовий акт державновладного характеру, прийнятий компетентним органом у встановленій законодавством формі, з конкретної справи, стосовно конкретного суб'єкта, і підтверджує, встановлює, змінює або припиняє його права чи обов'язки. Акти застосування права поділяються за наступними критеріями:

1) За суб'єктами прийняття: правозастосувальні акти органів державної влади та управління, правозастосувальні акти судових органів, правозастосувальні акти контрольно-наглядових органів тощо.

2) За галуззю права: цивільно-правові, кримінально-правові та ін. акти застосування права.

3) За формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.

4) За характером індивідуальних приписів: уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі.

5) За юридичними наслідками: правоконстатуючі, правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. Можливі також інші критерії поділу актів застосування права.

3. Загальні вимоги правильного застосування правових норм.

Загальними вимогами, або принципами застосування правових норм є законність, обгрунтованість та доцільність. Суть законності полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки: 1) в межах компетенції, повноважень певного державного органу, закріплених в законодавстві; 2) на підставах, передбачених у гіпотезі правової норми, що застосовується; 3) у точній відповідності і за процедурою, встановленою законом; 4) у точній відповідності зі змістом закону; 5) у формі, передбаченій законом. Обгрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосувального рішення повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосовуваної норми, які є об'єктивно істинними, правильними, вірогідними.

Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що, коли застосовувана норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосувальному рішенні має бути закріплений саме такий, який дозволяє найкращим, найефективнішим, оптимальним способом досягти мети, яку ставив законодавець перед даною правовою нормою.

4. Основні стадії застосування правових норм.

Процес застосування норм права може починатися з ініціативи органу чи особи, уповноваженої застосовувати правові норми, а також за вказівкою вищестоящого органу чи за заявою зацікавлених осіб, і являє собою систему послідовних дій, які називаються стадіями процесу застосування правових норм. Цих стадій є, на думку різних дослідників, від трьох до п'яти.

Першою стадією процесу застосування правової норми є встановлення та аналіз фактичних обставин справи, що потребує застосування правової норми. На цій стадії встановлюються всі необхідні дані про дію чи подію яка мала, має чи буде мати місце та відбувається їхнє вивчення, пізнання. Особливість, специфічність цього пізнання полягає у тому, що:

– його предмет формально обмежений, визначений гіпотезою юридичної норми;

– порядок цього пізнання визначений, окреслений процедурно-процесуальним законодавством;

– знання, здобуті в результаті цього пізнання, мають бути абсолютною об'єктивною істиною;

Всю сукупність обставин, що підлягають встановленню на цій стадії застосування юридичної норми, можна поділити на три групи:

– фактичні обставини, з виникненням, існуванням та припиненням яких юридичні норми пов'язують виникнення юридичних наслідків;

– дані, що характеризують правовий статус суб'єктів, що стосуються розгляду даної справи;

– причини та обставини, що обумовили виникнення, існування та припинення певних обставин та поведінку зацікавлених суб'єктів за цих обставин.

Перша стадія — це вихідна стадія процесу правозастосування, оскільки уточнення, оцінка фактичних обставин справи, що мають юридичне значення, тягне за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини у даній справі.

Друга стадія — це вибір норми права та її аналіз — перевірка достовірності та правильності тексту норми права, її аналіз щодо меж дії у часі, просторі та за колом осіб. До цієї ж стадії можна віднести і тлумачення правової норми, тобто з'ясування її змісту, хоча тлумачення можна вважати і окремою стадією застосування правової норми. Таким чином, на другій стадії відбувається юридична кваліфікація певного факту (дії чи події), тобто поширення правозастосувальним суб'єктом законодавчої (нормативно-правової) оцінки певного виду фактів на встановлений ним факт, який є підставою застосування юридичної норми. Тобто, юридична кваліфікація — це встановлення тотожності ознак конкретної поведінки суб'єктів тим ознакам, які зафіксовані у нормі права. При виборі норми права, перш за все, встановлюється, чи знаходиться даний факт у сфері правового регулювання та до якої галузі та інституту права належить норма права, яка регулює відповідні суспільні відносини. При визначенні конкретної правової норми встановлюється відповідність її гіпотези встановлюваним фактам. Якщо ознаки фактів, передбачені в гіпотезі правової норми, повністю збігаються з ознаками відповідного реального факту, то саме ця норма повинна бути застосована в даному випадку.