Сторінка
17

Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст.

Місцева влада. За роки незалежності декілька раз змінювалася концепція органів місцевої влади. У березні 1992 року був прийнятий Закон "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування", за яким діяльність Рад обмежувалася здійсненням функцій місцевого та регіонального самоврядування, а виконавчі функції передавалися представникам Президента України в облас­тях і районах, а також у містах Києві та Севастополі. Реформування місцевої влади було припинено 3 лютої о 1994 року, коли Верховна Рада прийняла Закон "Про формування місцевих органів влади і са­моврядування" і повернула владу на місцях Радам та їх виконкомам.

Після прийняття Конституції України виконавчу владу в облас­тях і районах, містах Києві та Севастополі було передано місцевим державним адміністраціям, які є підзвітними і підконтрольними орга­нам виконавчої влади вищого рівня.

Повноваження місцевих державних адміністрацій визначені Кон­ституцією України (ст. 119).

Конституція України окремий розділ присвятила місцевому само­врядуванню. Положення Конституції про місцеве самоврядування отримали розвиток у Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та об­ласні ради. Питання організації управління районами в містах нале­жить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради мо­жуть дозволити за ініціативою жителів створювати будинкові, ву­личні, квартальні та інші органи самоорганізації населення.

Вибори депутатів і голів місцевих рад здійснюються на підставі Закону України "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних в містах, обласних Рад" від 24 лютого 1994 року.

Компетенція органів місцевого самоврядування визначена Кон­ституцією України (ст. 143) і Законом "Про місцеве самоврядування в Україні".

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визна­чених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконан­ня на відповідній території.

СУДОВА СИСТЕМА І ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ.

Невід'ємною складовою частиною побудови демократичної пра­вової держави є проведення судової реформи.

У квітні 1992 року Верховна Рада схвалила Концепцію судово-правової реформи. Судочинство в Україні мало здійснюватися Кон­ституційним Судом і судами загальної юрисдикції.

Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрис­дикції визначалися Конституцією України, Законами України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року, "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 року, "Про організацію судового самоврядування" від 2 лютого 1994 року та ін.

Вищим судом цієї системи є Верховний Суд України, який здійснює нагляд за судовою діяльністю судів республіки.

Другу ланку судової системи складають Верховний Суд АРК, об­ласні, Київський і Севастопольський міські суди.

Основною ланкою судової системи є районні (міські), міжрайонні (окружні) с\ди. Вони розглядують 6ільшу частину кримінальних і цивільних справ.

До системи судів загальної юрисдикції входять також спеціалізо­вані суди —воєнні і арбітражні.

Воєнні суди здійснюють правосуддя в Збройних силах України і інших військових формуваннях. В Україні створені воєнні суди гарні­зонів, регіонів і Військово-Морських сил.

В 1991 році в Україні були скасовані арбітражні органи в системі центрального управління, а натомість створенні єдині арбітражні су­ди, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах. Вони роз­глядають всі господарські справи, які виникають між юридичними особами, державними і іншими організаціями.

Систему арбітражних судів в Україні складають Вищий арбітраж­ний суд України, Арбітражний суд АРК, обласні, Київський і Севас­топольський міські арбітражні суди.

З прийняттям Основного Закону утворено якісно нову інституцію у системі державних органів — Конституційний Суд. Його діяльність спрямована на посилення конституційного контролю в усіх без ви­нятку сферах, стабілізацію і зміцнення конституційного ладу, утвер­дження принципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України діє на основі положень про нього, закріплених у розділі XII Конституції, Закону України від 16 жовтня 1996 року "Про Конституційний Суд України" та затвердженого ним регламенту.

Конституційний Суд є окремим, незалежним від судів загальної юрисдикції, єдиним в Україні органом конституційної юрисдикції. Його функція полягає у вирішенні питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, а також офіційному тлумаченні Конституції та законів.

Суб’єктами звернень до Конституційного Суду можуть бути Пре­зидент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верхов­ний Суд України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Окремі громадяни можуть звертатися до Конституційного Суду не безпосередньо, а через уповноваженого Верховної Ради з прав лю­дини, на якого покладено здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів, які призна­чаються у рівній кількості (по шість) відповідно Президентом України. Верховною Радою та заїздом суддів України терміном на 9 років без права бути призначеними на повторний термін. Голова Консти­туційного Суду обирається самими суддями із свого складу шляхом таємного голосування на трирічний термін без права бути переобра­ним.

Основні положення організації і функціонування прокурорської системи регламентовані в Конституції і Законі України "Про проку­ратуру" від 5 листопада 1991 року. Прокурорська система України складається з Генеральної прокуратури України, прокуратури АРК, обласних, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міських, районних, міжрайонних, спеціалізованих прокуратур.