Сторінка
2

Формування Української державності

На чолі України стояв гетьман, якого обирала військова рада і затверджував цар. Територія ділилася на полки, сотні, курені, села і міста. Україна мала своє військо — 60 000 реєс­трових козаків, свою правову і судову систему, а також праве зовнішніх зносин за винятком Польщі і Туреччини.

Царизм всіляко намагався обмежити козацьке самоврядування У 1663 р. утворено Малоросійський приказ, який був наділенні адміністративними, військовими, судовими функціями, санкціонував вибори гетьмана, контролював українську церкву.

Петро І замість Малоросійського приказу заснував Малоросійську колегію (1722 p.), завданням якої було ліквідувати давні порядки в Україні, повністю підкорити її Москві.

У складі Російської та Австро-Угорської імперій

У 1774 р. в Україні було остаточно ліквідоване гетьманство. Управління було передано другій Малоросійській колегії. Пре­зидент колегії був і генерал-губернатором України, яка була позбавлена автономного становища у складі Росії. Відзнаки державності України — прапор, печатки, гетьманські клейноди — були відправлені до Москви.

Тиску зазнала і Запорозька Січ, яка після 1654 р. зберігала самостійність і самоврядування, Після того як кошовий К.Гор­дієнко із своїми однодумцями перейшов на бік І.Мазепи, Січ було ліквідовано. Згодом цариця Анна на прохання гетьмана Д.Апостола дозволила козакам, які втекли від розправи Пет­ра І, повернутися, заснувати нову Січ. Але у 1775 році за нака­зом Катерини II Січ була розгромлена остаточно, а її територія приєднана до Новоросійської губернії, козацька старшина від­правлена на заслання. Заборонялось навіть уживати вислів «за­порозький козак».

На становище українських земель вплинули і три поділи Польщі.

За першим поділом (1772 р.) до Австрії відійшла Галичина, а згодом (1774 р.) і Буковина, яка була виділена в окремий коронний край на чолі з крайовим президентом. На чолі Гали­чини був призначений імператорський намісник. У 1861 р. ав­стрійський імператор запровадив для коронних країв сейм (Бу­ковинський мав 31, а Галицький — 151 депутатське місце). Виконавчу владу здійснював крайовий виділ на чолі з марша­лом та віце-маршалом. Виборці ділилися за майновим цензом на чотири курії: великих землевласників, торгово-промислову палату, міську та сільську. Пізніше була запроваджена загальна п'ята курія, а на початку XX ст. — загальне виборче право.

У 1870 р. коронні міста (Львів, Чернівці) отримали окремі статути на самоврядування. Населення міста обирало міську раду із 100 депутатів на шість років, очолював її президент міста, який був і керівником виконавчого органу — магістрату.

Українська державність 1917—1920 pp.

Після розпаду Російської імперії, 4 березня 1917 р. на Тру­довому конгресі у Києві була створена Центральна Рада — вищий орган влади Української держави, її главою став М.Грушевський. Виконавчим органом спочатку була Мала Рада, зго­дом — Генеральний Секретаріат.

Згідно з третім універсалом Центральної Ради 20 листопа­да 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка у федеративних зв'язках з Росією, і тільки четвертим універса­лом (28 січня 1918 р.) Україна була проголошена незалежною суверенною державою. Україну як незалежну державу визна­ли Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Туреччина. За умовами Брестського миру визнати Україну незалежною ви­мушена була і більшовицька Росія.

29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла конституцію УНР. Того ж дня німці остаточно окупували Україну, розігна­ли Центральну Раду, поставивши при владі генерала П.Скоро­падського.

Але після відходу австро-угорських військ, які були ОПО­РОЮ Скоропадського, 13 листопада 1918 р. на засіданні Укра­їнського Народного Союзу був створений Уряд Директорії на чолі з В. Винниченком. Головним отаманом збройних сил став С. Петлюра. Як тільки війська Директорії захопили Київ, Ско­ропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини.

У цей час на західноукраїнських землях, після розпаду Австро-Угорщини, було проголошено Західноукраїнську На­родну Республіку, найвищим органом якої була Національна Рада на чолі з Є. Петрушевичем, а найвищим виконавчим органом — Державний секретаріат.

13 листопада Національна Рада схвалила Тимчасовий Ос­новний закон — Конституцію і проголосила на території Гали­чини, Буковини та Закарпаття Західноукраїнську Народну Рес­публіку із столицею у Львові. На гербі значився золотий лев на синьому тлі (згодом — тризуб), прапор — синьо-жовтий.

1 грудня 1918 року було укладено попередній договір про об'єднання УНР і ЗУНР, який був затверджений у Києві Тру­довим Конгресом (22 січня 1919 р.), у Львові Національною Радою (З січня). ЗУНР дістала назву — Західна область України.

Але відстояти незалежність України через низку неспри­ятливих обставин не вдалося. Війська Петлюри були розбиті більшовиками, а Галичину окупували польські війська.

Після жовтневого більшовицького перевороту в Росії у грудні 1917 р. у Києві відбувся перший Всеукраїнський з'їзд рад ро­бітничих, селянських і солдатських депутатів. На адресу з'їзду надійшов маніфест уряду Росії «До українського народу» з ультимативними вимогами до Центральної Ради, що було роз­цінено, як втручання у справи України.

Центральна Рада не дала можливості провести цей з'їзд під більшовицьким гаслом. Частина делегатів переїхала до Харкова, і там 24-25 грудня 1917 р. на першому Всеукраїнсь­кому з'їзді рад було проголошено радянську владу в Україні.

А 30 грудня 1922 р. на першому Всесоюзному з'їзді рад був утворений СРСР, до складу якого ввійшла і Україна на правах союзної республіки з обмеженою самостійністю. З 12 жовтня 1924 р. по 2 серпня 1940 р. до складу УРСР входила Молдова на правах Молдовської АРСР

30 червня 1941 р. у Львові було проголошено Акт віднов­лення Української держави. Українське Державне правління очолив Ярослав Стецько. Але гітлерівці не визнали Акта, за­арештувавши на початку липня керівників ОУН, Голову Дер­жавного Правління.

Під час другої світової війни на Волинських землях, що перебували під контролем Української повстанської Армії (УПА), у 1943-1944 pp. була проголошена Колківська Респуб­ліка з центром у селищі Колки.