Сторінка
2
В указі від 26 жовтня 1781 р. Катерина відповіла Рум’янцеву за усіма пунктами 1. Питання військових реформ, визначення складу дворян та інтеграція української поштової системи відкладалися для подальшого розгляду. Проблеми козацьких земель та зрівняння українських урядів і рангів з відповідними російськими взагалі були проігноровані. Крім того, Катерина не дозволила існування спеціального глухівського військового з’єднання і заборонила передавати громадські споруди в Глухові під школи. Натомість тих звільнених та не придатних до служби людей слід було опікувати, оскільки громадські будівлі у Глухові в майбутньому призначалися для послуг Новгород-Сіверського намісництва.
В цілому Катерина ні на мить не відступала від Статуту для губерній. Всупереч українській традиції, козаки передавалися під юрисдикцію вищої та нижньої розправ, тобто інституцій, призначених насамперед для державних селян. Не забороняючи військовим займати цивільні посади, Катерина наполягала на тому, щоб усі урядові вибори проводилися за імперськими нормами. Вона також скасувала право міст володіти майном поза своїми кордонами; усі подібні посесії відходили до держави під керівництво дирекції державного майна. Фактично всі землі, що колись належали українським урядам та інституціям (включно з тими, що були під урядом української артилерії), кваліфікувалися тепер як імперські державні землі. За винятком ніжинських греків, іноземні колоністи втрачали свої спеціальні права 2.
Врешті-решт, для контролю за збиранням прикордонного тарифу з Польщею Катерина призначила спеціального чиновника, який підпорядковувався скарбничій палаті Київського намісництва.
Обмін меморандумами й указ недвозначно свідчать про те, що між Катериною та Рум’янцевим існували розходження щодо того, яку політику необхідно проводити в Гетьманщині. Катерина не просто зігнорувала або відкинула деякі специфічні рекомендації Рум’янцева — вона розійшлася з ним з головного питання про українську автономію. Катерина схилялася до якнайшвидшого проведення провінційної реформи та суворого дотримання Статуту для губерній, що виключало будь-яке врахування регіональних особливостей. Рум’янцев натомість віддавав перевагу більш поміркованому підходові, за яким певні норми Статуту пристосовувалися до місцевих умов. Це було першою ознакою непорозуміння між Рум’янцевим і Катериною щодо політики в Гетьманщині.
Перемогла точка зору Катерини, і три нові намісництва — Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське — були офіційно проголошені 16 вересня 1781 р., а в січні 1782 р. реформа фактично була введенна в дію 1. Інавгураційна церемонія — практично однакова у всіх трьох провінціях — тривала понад 7 днів і включала численні церковні богослужіння, військові паради, бенкети, бали, маскаради та фейєрверки. У проміжках між церемоніями та святкуваннями відбулися вибори на різні урядові посади й відкриття найновіших установ 2.
Із запровадженням нової намісницької та повітової адміністрації старі українські центральні інституції були скасовані. Першою з них була українська скарбниця. Оскільки вона функціонувала як регіональна імперська, то втратила всі підстави для окремого існування. Фактично генерал-губернатор Рум’янцев використовував її для імперських потреб, ніяк не зв’язаних з Гетьманщиною 3. Відтак скарбниця, скарбова канцелярія та генеральна щетна комісія були ліквідовані, а всі фінансові справи передані скарбничим палатам трьох намісництв 4.
Подібна доля спіткала й українську поштову службу. Заснована у 1765 р. самим генерал-губернатором Рум’янцевим, вона не була давньою українською інституцією, проте охоплювала цілу Гетьманщину, нагадуючи про єдність країни, а всі її чиновники посідали українські ранги та уряди. Оскільки Гетьманщина була поділена на З імперські намісництва, поштову службу слід було інтегрувати в імперську поштову систему. Це сталося 1782 р., коли всі поштові відділення були передані новоствореній Малоросійській філії імперського Департаменту пошт. Цей Департамент відповідав за всі поштові оплати та здійснював усі поштові збори в намісництвах колишньої Гетьманщини 1.
Не так просто, однак, виявилося скасувати Малоросійську колегію, котра була в Гетьманщині найвищим апеляційним трибуналом, рішення якого міг відмінити лише імперський сенат в Санкт-Петербурзі. Крім того, Генеральний військовий суд був тоді піддепартаментом колегії. Коли провінційна реформа була проведена, обидва судові органи мали безліч невирішених справ. На прохання генерал-губернатора Рум’янцева сенат дозволив колегії протягом одного року остаточно завершити всю судову роботу, хоча адміністративні функції колега вже були скасовані 2. Оскільки ряд членів колегії разом з численними чиновниками перейшли на службу до нової адміністрації, сенат навіть розробив спеціальні положення про переформування колегії. Незважаючи на ці заходи, колегії не вдалося завершити всі свої справи у визначений строк. 1784 р. генерал-губернатор Рум’янцев доповідав, що колегія встигла розглянути 449 справ, а генеральний суд — 886. Невирішеними залишилися 520 справ у колегії та 1285 — у генеральному суді 3. Згодом сенат був змушений знову продовжити термін існування колегії. Лише в серпні 1786 р. коли, врешті-решт, всі справи були полагоджені, а судові записи подані до архівів нових судів, Малоросійська колегія припинила своє існування 4.
На місцевому рівні козацькі адміністратори втратили всю цивільну владу, проте у військових питаннях козацьку структуру і ранги було збережено. Урядові інституції, що займалися невійськовими справами, були скасовані; їх документально передали новій намісницькій і повітовій адміністрації, а користуватися послугами українських цивільних канцелярій чи установ було суворо заборонено 5. Відтак гродський, земський і підкоморські суди були скасовані, а всі невирішені справи передані, відповідно, повітовим судам (уездные суды), нижнім розправам і повітовим слідчим 6. Поліцейські обов’язки передали від сотенних канцелярій городничим й нижнім земським судам. Повітові скарбники (уездные казначеи) і скарбнича палата (казенная палата) зосереджувалися на збиранні податків, що попередньо виконували комісаріати 7, тоді як директор господарства (директор домоводства) взяв на себе контроль над усіма посполитськими та коронними землями, якими свого часу управляли наглядачі коронних земель (смотрители коронных имений).
Завантажити реферат