Сторінка
2

Соціальна структура

Економічні позиції козацтва підривалися їхньою подвійною роллю солдатів і вільних хліборобів. Під Польщею козаки або одержували платню, або ж їм перепадала частка награбованої здобичі. Тепер, хоча вони повинні були бути вповні готовими до війни, їм, як правило, не діставалося нічого. Інколи, в час тривалих військових кампаній, козаки одержували якусь винагороду, але, щоразу надовго відриваючись від господарства, вони погіршували своє економічне становище. Обдертий до останньої нитки козак, мріючи уникнути майбутньої військової служби, часто продавав свою землю і йшов в наймити до землевласника. Цей процес прискорювався і загострювався через ненажерливість козацької старшини й знаті, які з метою придбання козацької землі і посад нерідко вдавалися до незаконних дій. Але окремі козаки накопичували неабияке багатство, вступали до Значного військового товариства і, таким чином, ставали частиною нової шляхти. Наверх пробивалися одиниці, донизу котилися тисячі, і це зменшило козацьке військо Гетьманщини з 60 тис. в 1650 р. до ЗО тис. у 1669 р. і 20 тис.— 1730 р. 2.

Занепокоєний цим, російський уряд намагався зупинити зубожіння козаків. Це викликалося потребами імперії залучити максимальну кількість козаків для ведення війни проти Османської імперії. Так, указами 1723 і 1728 рр. козакам заборонялося переходити на становище селян, а указ 1739 р. обмежував можливості української старшини скуповувати козацькі господарства 1, але ці заходи не торкнулися головної проблеми — залежності козаків від землі. Нова шляхта могла проходити військову службу, оскільки вона мала достатньо землі і жила з безплатної праці селян. Цілком зрозуміло, що для того, щоб козаки могли виконувати аналогічні обов’язки, вони потребували економічної підтримки з боку держави або іншої соціальної групи.

Певною мірою про це йшлося в одній з найбільших царських реформ 1735 р. Усі козаки були поділені на дві групи — «виборних» і «підпомічників». Виборні козаки відбували військову службу, тоді як бідніші підпомічники виконували допоміжні обов’язки: збирали і постачали провіант, коней, худобу; займалися доставкою пошти; навіть обробляли землю у відсутність виборних козаків 2. Як неспроможні виконувати традиційні військові обов’язки підпомічники обкладалися податками, які, правда, були наполовину меншими від звичайних податків, що сплачували міщани й селяни Гетьманщини.

У XVIII ст. з’явилася ще одна категорія козаків — «підсусідки». Тоді як підпомічники все ще володіли якоюсь землею, козацькі підсусідки були зовсім безземельними. Єдине, що їм залишалося,— це продавати свою працю землевласнику, виборному козаку або купцю. Категорія підсусідків не обмежувалася козаками, до неї входили також міщани і навіть селяни. Але, ставши підсусідками, козаки не втрачали свого козацького статусу. Фактично до середини XVIII ст. вони могли користуватись ним для уникнення оподаткування. Згодом усі підсусідки, включаючи козаків, платили вже повну суму податку 3. Однак козацький підсусідок все ще різнився з селянином своїм правовим статусом і свободою пересування. Йому дозволялося будь-коли залишати свою роботу й шукати кращих умов. Більше того, підсусідок міг, якщо всміхнеться доля, накопичити достатньо грошей, аби купити землю і стати підпомічником і навіть виборним козаком.

У 60-х рр. XVIII ст. в Гетьманщині було приблизно 176 тис. виборних козаків, 198 тис. підпомічників і 80 тис. козацьких підсусідків 4.

Цифри свідчать про те, що багато козаків не скористалися вповні козацькими правами і вольностями, хоча й залишалися законними членами козацького стану. Більшість з них частково або повністю платили податок, а інші ставали залежними від землевласників, потрапляючи в таке соціально-економічне становище, що фактично прирівнювало їх до селян.

На нижчому від нової шляхти соціальному щаблі знаходилися міські ремісники та купці, а також численне селянство. Однак саме вони забезпечували економічний фундамент української і російської влади в Гетьманщині. Сплачуючи нарівні з селянами державні податки, міщани, однак, мали більше майнових прав, були заможнішими і мали вищий статус. Жителям міст з магдебурзьким правом надавалося самоврядування, решта міщан одержали обмеженішу автономію. Під подвійним тягарем української і російської адміністрації муніципальна автономія зазнавала серйозних утисків. Не визнаючи економічної важливості міст, козацькі зверхники — за винятком гетьманів Самойловича і Мазепи — виключали міщан з будь-якого політичного життя Гетьманщини. Козацька адміністрація постійно брала на себе функції муніципальних установ, а менші містечка переходили у власність нової шляхти 1.

Як з економічного, так і з політичного погляду, міщани відчували себе дуже непевно. Українські міста були маленькими, деякі з них практично не відрізнялися від сільських поселень. Оскільки маноріальна економіка була здебільшого самодостатньою, потреба в спеціалізованих послугах, які могли запропонувати міщани, обмежувалась. Достаток багатьох міщан так само залежав від обробки полів, як від ремесла чи торгівлі. У більшості міст виникали цехи, діяв заможний купецький патриціат, але їм підрізали крила конкуренти з-поза міст — нова шляхта і козаки і навіть клір, що займався виробництвом і торгівлею, не сплачуючи жодних міських або державних податків. Заможні російські та грецькі купці мали можливість господарювати ефективніше за своїх українських колег. Слаборозвинуті грошові відносини, великі податки, вороже ставлення козацької влади, внутрішня і зовнішня конкуренція,— все це перешкоджало переростанню міщан в окрему соціальну групу і сприяло їх поступовому занепаду. У 60-х рр. XVIII ст. правовий «міщанський» статус мали всього-на-всього 34 тис. осіб 2.

Підніжжя соціальної піраміди становили селяни. Свого часу багато з них були звільнені від кріпацтва внаслідок повстання Хмельницького. Більшість сіл, що колись належали польським магнатам або Короні, стали тепер «вільними військовими селами». Селяни перебували під виключним контролем козацької адміністрації, яка ними управляла і збирала податки.

Але не всі села були «вільними». Ще гетьман Богдан Хмельницький роздавав монастирям грамоти на володіння селами. У північній частині Гетьманщини шляхта від польських часів, що тепер служила козацькій державі, зберегла свої маєтки і своїх селян. Так само деякі управи теж володіли селами. Ці землевласники діставали від козацької адміністрації грамоти з підтвердженням «звиклого послушенства» селян.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Інші реферати на тему «Історія України»: