Сторінка
2

Політичні плани і реформи в Гетьманщині

Автономістською була також економічна програма Глухівської ради. Автори звернення прагнули скасування імперських ліцензій на монополії та відміни петровського указу про те, що торгівля з іншими країнами має здійснюватися через російські порти. Цей указ примусив багатьох українських купців, що традиційно використовували прямі сухопутні шляхи, скерувати свою торгівлю у балтійські порти. Оскільки це було дуже дорого, українське купецтво підтримало ідею відновлення безпосередніх сухопутних торговельних шляхів до Європи та Османської імперії. Вони також наполягали на скасуванні імперських пограничних тарифів та поновленні гетьманського акцизного податку, ліквідованого 1754 p. Не підлягали відновленню внутрішні тарифи, але інституції, що існували на прибуток від них, слід було компенсувати за рахунок податків від імпорту-експорту. Нарешті, євреям, яким заборонялося перетинати кордон з Росією, слід було дозволити торгувати в Гетьманщині. Якби ця економічна програма була втілена в життя, тарифи за торгівлю між Гетьманщиною і Росією стали б такими самими, як між Гетьманщиною та Польщею-Литвою, Кримом й Османською імперією. Більше того, українські купці отримали б право торгувати в цілому світі, незважаючи на імперські монополії, офіційні торговельні шляхи або тарифи. Очевидно, що вимога вільної від тарифів закордонної торгівлі ставилася новою шляхтою, яка контролювала раду, але не самим купецтвом (немає жодних свідчень присутності купців на раді).

Щодо соціальних питань, то петиція вимагала для української нової шляхти тих самих привілеїв, якими користувалося російське дворянство, гарантій прав землеволодіння і платні з української скарбниці для козаків, які володіли невеликими неприбутковими маєтками. Щодо селян, то, навпаки, петиція вимагала обмеження їхнього права на переходи та повернення тих селян, що втекли з Гетьманщини. Петиція, як і рада в цілому, не приділяла значної уваги статусу кліру та міщан. Згідно з українськими церковними традиціями, духівництво користувалося усіма привілеями шляхти та мало право обирати свою власну ієрархію. Петиція містила тільки стандартні кліше про права й привілеї міщан, включно з магдебурзьким правом, але не обговорювала їх.

Особливою турботою Глухівської ради було постійне зменшення кількості боєздатних козаків. Визначивши їх число у 10 тис., автори петиції рекомендували для підтримання козацтва такі заходи: суворе дотримання козацьких прав і привілеїв; звільнення козаків від будь-яких обов’язків, крім військових, і від усіх податків, включаючи податок на утримання російських військ; гарантії майнових прав козаків; державна оплата і постачання провіанту під час закордонних кампаній; зобов’язання кількох козацьких господарств утримувати у фінансовому відношенні одного повністю оснащеного козака; створення спеціального реєстру, щоб козаки не могли переходити в інші військові підрозділи.

Петиція відбивала безсумнівні антиросійські погляди нової шляхти. Згадуючи про петровську гарантію того, що «ні копійки не збиратиметься з Гетьманщини», петиціонери просили скасувати податки на утримання російських військ. Вони запропонували створення об’єднаної українсько-російської комісії для розслідування і розгляду скарг проти росіян, що перебували на постої в Гетьманщині. Отже, вони вважали, що російські солдати були союзними, але іноземними військами. Більше того, українська шляхта, побоюючись російського втручання, вимагала обмеження прав неукраїнців на володіння маєтками в Гетьманщині, крім тих випадків, коли вони були спеціально подаровані імператрицею або затверджені гетьманом і старшиною 1.

В цілому Глухівська рада розглядала Гетьманщину як самостійну державу, що має свої кордони, главу держави, уряд і окрему економічну систему. З Російською імперією Гетьманщина була зв’язана спільним сувереном — російською імператрицею. Але навіть таке підпорядкування мало підтверджуватися в договорах, що періодично повинні були поновлюватися між українським гетьманом і російським царем 2.

Глухівська петиція показала досягнення певного порозуміння між гетьманом й українською новою шляхтою. Крім спільних патріотичних почуттів щодо Гетьманщини, кожна сторона була зацікавлена у збільшенні своєї влади. Глухівська рада надала новій шляхті можливість ще більше зміцнити свої позиції як політичної, соціальної й економічної еліти Гетьманщини. Щодо гетьмана, то будь-яке розширення автономії робило його менш залежним від примх двору. Розумовський явно бажав приєднатися до соціально-економічних вимог нової шляхти взамін на підтримку нею його становища при дворі. Отже, гетьман намагався використати раду для створення бази міцної регіональної влади.

Якщо гетьман і нова шляхта досягай згоди з багатьох питань, то з питання гетьманства виникли розбіжності. Вже згаданий промовець, що представляв у Глухові погляди шляхти, не згадав два дуже важливі для гетьмана пункти з петиції: прохання, щоб цар підтверджував «Статті Богдана Хмельницького», і вимогу, щоб після смерті гетьмана негайно обирався його наступник. Пізніші спроби Розумовського зробити гетьманство спадковим свідчать про те, що, ймовірно, він сам виступив ініціатором тих вимог петиції. Але на Глухівській раді до конфлікту не дійшло і гетьманові вдалося встановити дружні стосунки зі старшиною та новою шляхтою.

Несподівано, наприкінці жовтня 1763 р., гетьман одержав повідомлення про драматичні зміни при імператорському дворі. Його ворога А.П.Бестужева-Рюміна було повалено, а Микита Панін став головним керманичем закордонних справ 3.

Заручений підтримкою як при дворі, так і вдома, гетьман висунув свій найсміливіший проект. Вже у Глухові його оточення розпочало агітацію серед старшини за запровадження спадкового гетьманства для родини Розумовських. У новій петиції, складеній найближчим прибічником гетьмана, стверджувалося, що виборне гетьманство породило непорозуміння, безладдя й громадський неспокій, і пропонувалося довічно залишити гетьманський уряд в одній родині 1. Наводячи як прецедент випадок з Юрієм Хмельницьким, меморандум вимагав обрати сина Розумовського наслідником гетьмана 2. Осип Туманський, брат генерального писаря, таємно відвіз петицію у Київ для обговорення з найвищими українськими прелатами — архімандритом Києво-Печерської лаври Зосимою Валькевичем (родичем гетьмана) та митрополитом Арсенієм Могилянським (давнім ворогом родини Розумовських). Ніхто з них петиції не підписав 3. Не засмучуючись початковою невдачею, гетьман Розумовський скликав засідання Генеральної старшини й усіх полковників, щоб зачитати петицію. Крім Генерального писаря Василя Туманського, якому гетьман здавна протегував, більшість Генеральної старшини, включаючи генерального підскарбія Василя Гудовича і генерального суддю Олександра Дублянського, виступила проти петиції й відмовилася її підписати 4. Полковники (за винятком Петра Милорадовича — чернігівського) й більшість полкової старшини — під певним тиском підписалися 5.