Сторінка
2

Квітневий переворот і перші часи гетьманської держави

Державний переворот застав Д. Дорошенка у Львові. Він був у помешканні д-ра С. Барана, коли одержано часопис з інформацією про переворот в Києві. «Знайомі, — пише Д. Дорошенко, — кинулися мене розпитувати, що це може значити? Чи не кінець української державности? . Я зазначив своїм галицьким знайомим, що імена — гетьмана Скоропадського й М. Василенка — вже самі собою свідчать, що діло йде не про „кінець української державности", а щонайбільше про зміну її форми».

У кабінеті, зформованому М. Василенком, не було соціялістів, але були солідні українські діячі з цілої України. Дванадцять міністрів були українці з походження; були й інші авторитетні, діячі, що брали участь в українському житті, як земські діячі, професори, правники, громадські працівники. У кабінеті міністрів було тільки четверо не-українців: А. Ржепецький — з польського роду, міністер фінансів, за війни — голова Татьянівського Комітету допомоги втікачам; С. Гутник — Міністер торгівлі — жид, фінансовий діяч Одеси — та два росіянини: Ю. Вагнер — міністер праці, професор Київського Політехнічного Інституту, та Г. Афанасьєв — державний контролер, колишній приват-доцент Одеського університету, звільнений за «неблагонадійність».

Сучасники, а за ними й преса та пізніші деякі історики оголосили всіх міністрів не-українцями; від цього не вільна й «Енциклопедія Українознавства». Зроблено це тому, що ніхто з тих міністрів не належав до соціялістичних партій, а в Україні, не зважаючи на всі нещастя, що їх принесли соціялісти, ще твердо трималися гасла: «непотрібна не-соціялістична Україна!» Під таким кутом зору, дійсно, міністри гетьманського уряду, як і сам Гетьман, не були українцями.