Сторінка
2

Основні ідеї неокейнсіанства. Економічне вчення Адама Сміта

Модель Харрода-Домара є однофакторною, тобто спрощеною. Винахідним її положенням було визнання того, що динамічна рівновага потребує певної відповідності виробництва та попиту. Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса та інших. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок запровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу тощо.

2 Економічне вчення Адама Сміта.

Сміт Адам (1723 - 1790) – шотландський економіст, представник класичної політичної економії. У 1776 році написав свою головну працю “Дослідження про природу і причини багатства народів”. Вона складається з п’яти частин. У першій досліджено проблеми вартості та розподілу доходів; у другій – сутність капіталу і його нагромадження; третя – начерк економічної історії Західної Європи за феодалізму і становлення капіталізму; у четвертій критично проаналізовано погляди меркантилістів і з’ясовано суть економічної політики; у п’ятій висвітлено проблеми державних фінансів. Система економічних поглядів Сміта – внутрішньо суперечлива, зумовлена його методом дослідження. Сміт вивчав внутрішню структуру економічної системи капіталізму, а отже, й властиві їй закони (що діють подібно до законів природи), проник у сутність економічних явищ і процесів. Водночас він з’ясовував зв’язки між різними категоріями на рівні явищ, форм вияву внутрішньої суті, поверхневі взаємозв’язки між різними економічними процесами у процесі конкуренції, які давали уявлення про їхню сутність на рівні здорового глузду. Результати, отримані при використанні двох підходів, Сміт значною мірою ототожнював, ставив їх у причинно-наслідковий зв'язок, у відносини субординації, не з’ясовував проміжні ланки між ними. Внаслідок цього він нерідко отримував декілька суперечностей. Усі головні проблеми політичної економії Сміт аналізував крізь призму поділу праці на мануфактурній стадії розвитку капіталізму в промисловості, де підвищення продуктивності праці, за Смітом, відбувається завдяки:

· Зростанню спритності й мистецтва окремого робітника;

· Економії часу, необхідно для переходу від одного виду роботи до іншого;

· Винайденню машин.

З огляду на це недостатній рівень розвитку сільського господарства спричинений, на його думку, нерозривністю поділу праці в цій сфері. З аналогічних позицій він пояснював нерівномірний розвиток окремих регіонів і країн. Економічну систему капіталізму Сміт трактував як єдину гігантську мануфактуру, в якій поділ праці є загальною формою співробітництва людей. Однак Сміт не вбачав істотної відмінності між поділом праці всередині мануфактури, між підприємствами і галузями в суспільстві. Водночас Сміт розумів негативні аспекти тогочасного поділу праці: перетворення робітника на частково найманого працівника, погіршення умов праці, монотонність праці та ін. Причиною поділу праці він вважав таку характерну рису людської психології й поведінки, як схильність до обліку. Поділ праці, у свою чергу, стимулював, за Смітом, розвиток цієї схильності, внаслідок чого ці процеси розвивалися паралельно. Водночас причину поділу праці Сміт вбачав і в зумовленому ним зростанні продуктивності праці. Істотну роль у їх розвитку відіграють гроші, що стихійно постають із товарного світу в процесі тривалого історичного розвитку. Найважливішою функцією грошей, на думку Сміта, є засіб обігу, він вважав за доцільне заміну грошей у монетарній формі (як золота і срібла) на паперові, випуск обмеженої кількості грошей. Більш прогресивними були погляди Сміта на продуктивну працю. Вартість створюється не лише в сільському господарстві, а й в усіх галузях матеріального виробництва, тому всі види є рівнозначними як творці вартості; отже, праця взагалі, загальна суспільна праця створює вартість незалежно від маси конкретних споживчих вартостей, в якій вона втілена. Отже, Сміт впритул наблизився до проблеми двоїстого характеру праці, однак працю як субстанцію вартості не дослідив. Стверджував про два різні значення терміна “вартість”: як корисність будь-якого предмета (споживча вартість) і як володіння певним товаром (мінова вартість). Однак не розкрив сутності товару як діалектичної єдності споживчої і мінової вартостей, відповідних видів праці, що були підґрунтям кожної з них. Через це він не розрізняв процес праці як фактор створення вартості і процес праці як фактор перенесення вартості засобів виробництва на створений продукт. У процесі обміну продуктами праці регулятором цього обміну є праця товаровиробників як єдине точне мірило вартості. Сміт зазначав, що величина вартості продукту визначається не фактичними затратами праці окремого товаровиробника, а кількістю праці, необхідної для його виробництва, тобто він наблизився до розуміння індивідуальної та суспільно необхідної праці, але не зміг чітко розмежувати їх. Сміт розрізняв вартість товару та його ціну, тому виокремлював дійсну (вартість товару) і номінальну (грошове вираження вартості товару, кількість чистого золота або срібла, за яку він продається). Дійсна ціна є своєрідним стійким центром, до якого тяжіють ціни всіх товарів. Отже, Сміт заклав основи розуміння механізму відхилення ціни від вартості товарів. Заслугою Сміта є й виділення простої та складної праці, з’ясування їх неоднакового впливу на величину вартості, впливу інтенсивності праці на утворення вартості. Водночас ці наукові елементи розуміння вартості поєднувалися в його праці з поверхневими, на рівні явища, оскільки вартість товару він визначав кількістю праці, яку треба затратити, щоб купити певний товар. Таке визначення було справедливим лише за простого товарного виробництва.

Сміт дійшов висновку, що вартість товару визначається сумою трьох доходів (заробітної плати, прибутку, ренти). Закон вартості, на його думку, діяв лише за простого товарного виробництва. Крім, того, Сміт не зміг розкрити якісного аспекту вартості як суспільного відношення між товаровиробниками, що має історичний характер, наповнюється у процесі еволюції товарного виробництва елементами якісно нового змісту. Водночас Сміт відчув перетворення закону на свою протилежність (закон ціни виробництва), але не зміг розкрити цього процесу. Сміт першим з’ясував співвідношення промислового і торгівельного прибутку, земельної ренти, позичкового відсотка, розглядав промисловий прибуток як основну форму додаткової вартості. Науково обґрунтованим було його положення, що вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розподіляється на заробітну плату і прибуток підприємця на весь капітал, авансований ним у вигляді заробітної плати і матеріалів. У цьому положенні закладено правильне розуміння структури вартості та сукупного продукту. Сміт заперечував, що прибуток є іншим видом заробітної плати за нагляд і управління підприємством, така його позиція буда однобічною, оскільки Сміт ігнорував працю підприємця як одне з джерел прибутку. Однак наведені ним докази свідчили, що капіталіст має претендувати лише на частку прибутку, а іншу повинні привласнювати наймані робітники. Сміт зазначав, що робітник подає свою працю капіталістові, хоча насправді капіталіст купував робочу силу, право на її використання у процесі праці. Основою заробітної плати, за Смітом, є вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і членів сім’ї, виховання дітей; нижня межа заробітної плати – “фізичний мінімум”. Якщо заробітна плата нижча за цей мінімум, існує загроза вимирання робітників у країнах, що економічно регресували. У країнах, які динамічно розвиваються, до заробітної плати, крім фізичного мінімуму, входить певний надлишок, розмір якого визначається усталеними нормами споживання, традиціями, культурним рівнем. Важливу роль у встановленні конкретного рівня заробітної плати Сміт відводив боротьбі робітників, співвідношенню сил між двома класами, позиції держави. Обстоював встановлення високої заробітної плати (що стимулювало б зростання продуктивності праці, сприяло нагромадженню капіталу та підвищенню попиту на працю), спростовуючи думку, що висока заробітна плата розбестить робітників і не стимулюватиме їх до праці. Сміт розглядав дохід капіталіста як результат усього авансованого капіталу, в т. ч. витрат на заробітну плату і засоби виробництва, як винагороду капіталістові за його діяльність, працю і ризик, тому не зміг розкрити сутності середнього прибутку, розв’язати суперечність між законом вартості і законом середньої норми прибутку (якщо прибуток створюється найманою працею, то норма прибутку має бути пропорційною кількості застосованої праці; насправді вона пропорційна капіталові, однак у цьому випадку не діє закон вартості), як і суперечності між законом середньої норми прибутку і законом додаткової вартості. Двоїстими є його погляди на сутність земельної ренти та джерела її утворення. Сміт визначав її як нетрудовий дохід, а величину земельної ренти пояснював надлишком вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком фермера-капіталіста.