Сторінка
7

Латинська Америка на сучасному етапі розвитку

Закінчення американо-радянського глобального протистояння і разом з ним "холодної війни" та позитивний нікарагуанський досвід сприяли підписанню 16 січня 1992 р. Мирної угоди в Сальвадорі. З переходом політичного конфлікту в цій країні із зони бойових дій на ниву парламентської боротьби головну частину політичного простору заповнили неоконсервативний Націоналістичний республіканський союз (перебуває при владі з 1989 р.) і Фронт національного визволення імені Фарабундо Марті, що трансформувався в нову ліву партію парламентського типу і має найбільшу фракцію за результатами виборів 12 березня 2000 р.

У Гватемалі Мирний договір між правоцентристським урядом Альваро Арсу і озброєною лівою опозицією був укладений 29 грудня 1996 р. Згідно нього конституційні реформи гарантували громадянам країни право на вільне об'єднання у політичні партії та їхню легальну участь у виборах. Цим негайно скористалася Гватемальська національна революційна єдність, котра напередодні президентських і парламентських виборів 1999 р. уклала союз із лівоцентристським Демократичним фронтом Нова Гватемала й перетворилася у третю політичну партію країни.

Драматизмом були позначені останні десятиріччя XX ст. і в історії Панами (78,2 тис. кв. км, 3 млн. чол.), де після загибелі О.Торріхоса в авіаційній катастрофі в 1981 р. влада поступово перейшла до амбітного полковника з диктаторськими нахилами - Мануеля Нор'єги. Спекулюючи на патріотичних почуттях і антиамериканських настроях народних низів, він зав'язав тісні стосунки зі світовим наркобізнесом і спровокував збройне втручання США 19-20 грудня 1989 р. Нор'єга був заарештований і засуджений до тривалого ув'язнення за причетність до незаконного обігу наркотиків, але новий уряд, хоча й демократично обраний, асоціювався у значної частини населення з американською збройною інтервенцією. Стабілізація внутрішньої ситуації в країні настала лише в другій половині 90-х рр., коли більшість політичних угруповань згуртувалися навколо Революційно-демократичної партії, очолюваної сином генерала О.Торріхоса - Мартіном (має відносну більшість у парламенті), і правоцентристського блоку "Союз в ім'я Панами", що контролює виконавчу владу.

Таким чином, на зламі ХХ-ХХІ ст. перед народами Центральної Америки і Карибського басейну (за винятком Куби) нарешті відкрилася перспектива цивілізованого розвитку на шляхах плюралістичної демократії, правової держави, соціальне зорієнтованої ринкової економіки та національної самобутності.