Сторінка
2

Загострення російсько-німецьких відносин після Берлінського конгресу 1878 р.

Договір, спеціально загострений проти Росії, був явно неприйнятний для Вільгельма. Щоб зломити опір імператора, Бісмарк після повернення з Відня, 26 вересня, скликав пруську Раду міністрів і одержав від своїх колег згоду на колективну відставку, у випадку якщо союз з Австрією не буде укладений. Зрештою імператор поступив: 7 жовтня договір був підписаний у Відні графом Андраши і німецьким послом князем Рейсом.

Після того як договір був підписаний, Бісмарк склав проект листа кайзера до царя; він вважав за необхідне якось пояснити Олександрові II свою поїздку у Відень. Лист представляв зразок дипломатичної містифікації, яка мала метою замаскувати щиру мету і зміст австро-німецького союзу. Повідомлялося, що побачення Бісмарка з Андраши було викликано бажанням останнього пояснити причини своєї майбутньої відставки. При цьому нібито була укладена угода про обопільну солідарність Німеччини й Австрії в справі підтримки миру; зміст цієї уявної угоди, яка складалася із загальних місць, повідомлялося Олександрові в спеціальному меморандумі. У довершення усього російський уряд запрошувався «приєднатися» до цього міфічного договору. Старий-імператор переписав запропонований йому текст і послав його царю, скріпивши документ своїм підписом.

Австро-німецький союзний договір був сформульований як оборонний. На ділі ж він виявився джерелом незлічимих ускладнень.

Як наслідок австро-німецький союз поклав початок оформленню тих військових коаліцій, які надалі зіштовхнулися в першій світовій війні. Почин у цьому належав німцям.

Німеччина дорого заплатила за цей маневр Бісмарка, хоча розплата наступила і не так незабаром, тільки на початку 90-х років. Договір проти Росії зрештою привів до провалу всієї політики Бісмарка, головною метою якої була ізоляція Франції.

Укладаючи союз з Австро-Угорщиною, Бісмарк не закривав очі на небезпеки, що таяться в ньому. Однак він був упевнений, що цей ворожий Росії акт зійде йому з рук безкарно. У силу фінансового виснаження і тривожного внутрішнього становища країни царський уряд і думати не міг про поновлення в найближчі роки наступальної політики. Потреба в перепочинку викликалася ще і тим, що продовжувалося перетворенням російської армії, задумане військовим міністром Д. А. Мілютіним. Нова війна перешкодила б закінчити цю справу. Тим часом Берлінський конгрес розкрив крайню напруженість російсько-англійських відносин. Царський уряд побоювався, що у випадку нового конфлікту з Англією можлива поява англійського флоту в протоках і Чорному морі. На Берлінському конгресі з'ясувалося, що Англія аж ніяк не має наміру дотримувати принципу закриття проток для військових судів. Якби Англія стала господаркою проток, тисячеверстне узбережжя Чорного моря виявилося б відкритим для гармат англійського флоту, а вся зовнішня торгівля південної Росії — залежної від волі Англії.

Перед обличчям такої небезпеки Росії насамперед потрібно було обзавестися своїм флотом на Чорному морі. Але, по-перше, флот не можна було побудувати в один день; по-друге, на його побудову потрібні були великі гроші, яких у царського уряду не було. Приступити до побудови військового флоту воно змогло лише в 1881 р., через три роки після закінчення російсько-турецької війни. Спущені ж на воду перші броненосці на Чорному морі були тільки в 1885 — 1886 р.

Готуючись до можливої боротьби проти Англії, Росія була надзвичайно зацікавлена в тому, щоб вийти зі стану тієї політичної ізоляції, у якій вона виявилася па Берлінському конгресі. При цьому російська дипломатія прагнула віддалити від Англії її ймовірних союзників і насамперед англійську соратницю на Берлінському конгресі — Австро-Угорщину.

Здійснення зазначених дипломатичних задач збіглося зі змінами в керівництві російською зовнішньою політикою.

У 1878 — 1881 р., тобто в останні роки царювання Олександра II, на керівництво російської дипломатії впливав військовий міністр Д. А. Мілютін. Головну задачу цієї політики він бачив у тому, щоб забезпечити країні перепочинок для завершення реорганізації російської армії.

Для відновлення нормальних відносин і договірних зв'язків з Німеччиною в Берлін був посланий Сабуров. Незабаром він призначений був туди послом замість Убри, якого Бісмарк ненавидів, вважаючи його прихильником франко-російського зближення. Ще 1 вересня 1879 р., після поїздки Мантейфеля до царя, Бісмарк думав, що переговори з Росією про союз неможливі: вони утруднили б зближення Німеччини з Австрією. Але після того як з Австрією справа була закінчена, Сабуров знайшов канцлера в зовсім іншому настрої. Правда, Бісмарк почав зі скарг на «невдячність» і ворожість Росії. За його словами, до нього дійшли зведення, начебто Росія пропонує союз Франції й Італії. Канцлер дав зрозуміти, що саме він уже дійшов згоди з Австрією. Однак після всього цього він заявив, що готовий приступити до відновлення союзу трьох імператорів. Участь Австрії він ставив неодмінною умовою угоди з Росією.

18 червня 1881 р. був підписаний австро-російсько-німецький договір. За прикладом договору 1873 р., він теж ввійшов в історію з голосним титулом «союзу трьох імператорів». На відміну від договору 1873 р., що був консультативним пактом, договір 1881 р. був насамперед угодою про нейтралітет.

Договірні сторони взаємно зобов'язувалися дотримувати нейтралітету, у випадку якщо яка-небудь з них виявиться в стані війни з четвертою великою державою. Це означало, що Росія зобов'язувалася перед Німеччиною не втручатися у франко-германську війну. Німеччина й Австрія в обмін гарантували те ж саме Росії на випадок англо-російської війни. Гарантія нейтралітету поширювалася і на випадок війни з Туреччиною, при тій, однак, неодмінній умові, щоб заздалегідь були погоджені цілі і передбачувані результати цієї війни. Було передбачено, що ніхто з учасників договору не стане намагатися змінити існуюче територіальне положення на Балканах без попередньої згоди з двома іншими партнерами. Крім того, Німеччина й Австрія обіцяли Росії, що зроблять їй дипломатичну підтримку проти Туреччини, якщо та відступить від принципу закриття проток для військових судів усіх націй.