Сторінка
2
Громадянська війна між північними і південними штатами з'явилася неминучим наслідком наростання протиріч між двома суспільними системами усередині країни. В основі цих протиріч було питання про рабство, що цілком визначав економічні і політичні інтереси плантаторів. «Програма-максимум» найбільш агресивних кіл Півдня було перетворення США в єдину рабовласницьку державу, але їх цілком 4 влаштовувало і відділення від союзу як самостійну державу.
Спроби сецесії (відділення) південних штатів мали місце задовго до Громадянської війни. У 1832 р. плантатори Південної Кароліни, узявши на озброєння доктрину суверенітету штатів, оголосили недійсними федеральні закони на території штату і заявили про вихід його зі складу США. Президент Джексон рішуче припинив цю спробу, пославши до його узбережжя військові кораблі. У 1850 р. жителі півдня знову пригрозили сецесією, і президент США Закарі Тейлор (колишній головнокомандуючим у війні з Мексикою) відповів погрозою на погрозу, заявивши, що поведе армію на Південь і розправиться з «зрадниками». Ідея єдиної союзної держави міцно володіла розумами федерального уряду, не крім і адміністрації Лінкольна (він говорив, що «будинок, розділений надвоє, не може стояти»).
Правлячі кола Півночі не бажали відділення Півдня ще і тому, що це означало б появу у вільними штатів грізного супротивника, що залишилися, в особі новоявленої «іноземної держави». Розкол і війна були неминучі, але не прихильники Лінкольна, а рабовласники форсували її початок. Перемога Лінкольна на президентських виборах 1860 р. означала втрату політичного завоювання рабовласниками всієї повноти влади і з'явилася сигналом до самовільного відділення Півдня від США.
Узимку — навесні 1861 р. сформувалася Конфедерація 11 південних штатів. 13 квітня жителі півдня розв'язали воєнні дії, почавши обстріл федерального форту Самтер у бухті Чарлстона (Південна Кароліна), нечисленний гарнізон якого капітулював і спустив американський прапор. Так качалася чотирирічна Громадянська війна
самій кровопролитній і руйнівна з усіх, котрі велися на території Сполучених Штатів.
Велика частина промислового потенціалу і людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більш споєний (там установилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому відношенні. У жителів півдня були більшість кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, а головне, вони розуміли, що успіх їм може принести тільки швидка і рішуча перемога. Южане-плантатори вели боротьбу не на життя, а на смерть за своє виживання і колишнє благополуччя і перейнялися почуттям сліпої ненависті до «янкі» (жителям півночі), що здавалися їм не співвітчизниками, а чужинцями, ворогами. Це морально-психологічний стан білої частини південного суспільства прекрасно показано в романі американської письменниці Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром». На Півночі ж малося чимало прихильників угоди, «умиротворення» Півдня, особливо в тих колах буржуазії, що вели справи з плантаторами.
Благодушність і повільність на початку війни дорого обійшлися жителям півночі. 1861 рік приніс їм одні поразки, причому вже перша сутичка з конфедератами, що наставали, у червні того ж року ледве не закінчилася втратою столиці. Вашингтон став прифронтовим містом. До кінця 1861 р. армія жителів півночі, що безупинно поповнювалася добровольцями, перевищила 650 тис. чоловік, однак одна чисельна перевага не могла вирішити результат війни, що багато в чому порозумівалося прорахунками головного командування. Загальний план ведення кампанії проти Півдня зводився до його оточення і поступового стиску кільця («анаконда-план»), але розтягнутий на тисячі миль фронт легко було прорвати, що і відбулося в 1862 р.
Федеральні війська почали настання одночасне на заході (у басейні р. Міссісіпі) і на сході, у Віргінії. На першому напрямку удалося розвити успіх — талановитий генерал Улісс Грант узяв ряд міст і просувався уздовж Міссісіпі до півдня, а в» п.е ріки з портом Новий Орлеан було захоплено жителями півночі з поміччю флоту, що блокував Південь з моря. Конфедерація виявилася розрізаної надвоє, але ця удача на слабкій ділянці оборони супротивники була зведена на немає розгромом армії Півночі на основному фронті. Вона тричі вторгалася у Віргінію, щоб узяти столицю Конфедерації Ричмонд, але щораз її відкидали з великими втратами, а контрнаступ жителів півдня під умілим командуванням Р Лі з працею видалюся зупинити, перекинувши для цього частина військ із Заходу.
Перелом у ході війни на користь вільних штатів був досягнутий завдяки початкові її ведення «пореволюційному». Крім жорсткості порядків у тилу, заходів для зміцнення дисципліни, підвищення податків І рішуче значення придбав закон про гомстед від 20 травня й акт про звільнення рабів від 22 вересня 1862 р. Перший надавав право будь-якому громадянинові країни, що не приймали участі в заколоті проти Сполучених Штатів і сплатившему мито в 10 дол., зайняти гомстед - ділянка землі в 160 акрів (64 га) під ферму на вільних землях. Після п'яти років проживання на ділянці, його обробки і забудови він віддавався безкоштовно у власність. Це і було те радикальне рішення аграрного питання, що обіцяла в 1860 р. Республіканська партія. Хоча прямого військового значення цей закон не мав, він набудовував широкі народні маси, включаючи іммігрантів, на досягнення перемоги над Півднем, без якої не можна було розраховувати на вільне заселення Заходу.
Завантажити реферат