Сторінка
3

Зайнятість і безробіття сільського населення

Постійне зменшення показників народжуваності призводить до демографічного ста­рін­ня населення України – частка осіб похилого віку у 2002 році склала в цілому по Україні понад 20 %, а в селах – навіть 1/3 всього населення. Частка осіб пенсійного віку в структурі демографічного навантаження (кількість непрацездатних осіб пенсійного віку, що припадає на 1000 чоловік працездатного віку) за останні десять років збільши­лася з 380 до 409 осіб (у сільській місцевості – 578, а в містах – 342 особи).

З усіх домогосподарств України більше чверті (28,1 %) складаються з осіб непраце­здатного віку. Працюючі (у тому числі пенсіонери) є у 67,5 % усіх домогосподарств, з них у половині випадків (46,4 %) працює одна особа, у 43,9 % – дві та у 9,7 % – три і біль­ше осіб. Більш ніж у третині (32,5 %) домогосподарств немає осіб, зайнятих підприєм­ницькою діяльністю або найманою працею, тобто не працює ніхто. У містах кількість домогосподарств, де є працюючі – в 2,5 раза більша, ніж таких, де їх немає: 72,3 % проти 27,7 %, а на селі лише в 1,3 раза – 56,8 % проти 43,2 %. Коефіцієнт економічного навантаження на працюючого члена домогосподарства (відношення загальної кількості членів домогосподарства до числа працюючих осіб у його складі) в середньому по Україні становить 2,48, у містах – 2,27, на селі – 3,07 [6, с. 22].

У сільській місцевості на 1 січня 2003 року проживало 6 101,3 тисяч пенсіонерів, або 42 % від кількості тих, які перебували на обліку в органах соціального захисту [11, с. 394]. Тобто селяни, що складають всього 32,7 % населення України, мають у своєму складі 42 % від загальної кількості українських пенсіонерів. Відповідно на 1000 сільських жителів припадає 389 пенсіонерів, а на 1000 міського населення лише 256.

Негативні зміни спостерігаються не тільки в кількісних, але і в якісних показниках розвитку населення. Погіршення стану здоров’я українських громадян, негативно впли­ває на формування нових контингентів робочої сили та демографічних перспектив нації. Зростають показники захворюваності населення на паразитарні та інфекційні хвороби. У 2002 році хворих на туберкульоз лише офіційно зареєстровано 138,6 тисяч, причому 82 % з них – це люди працездатного віку. Збільшуються обсяги соціально небезпечних хвороб: в Україні на кінець 2002 року на обліку в медичних закладах було 86,6 тис. нар­команів, 668,9 тис. хворих на алкоголізм, 1,2 млн. психічно хворих осіб, 798,8 тис. онкологічних хворих, 39,5 тис. ВІЛ-інфікованих та 1,7 тис. хворих на СНІД [11, с. 525–531]. Спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІД, якщо не вживати запобіжних заходів, то до 2015 року ВІЛ буде інфіковано майже 1,5 млн. осіб, а розпов­сюдження його стане практично неконтрольованим. Надзвичайну тривогу викликає те, що найбільша частина ВІЛ-інфікованих – це молодь, серед якої 15 % – діти та підлітки.

Основною причиною безробiття, бiдності, а відтак і демографічних проблем стала еко­номiчна криза 90-х рокiв, зокрема спад обсягів виробництва та зниження доходiв підприємств і домогосподарств. Ці проблеми не стали предметом належної уваги з боку вiдповiдних центральних і місцевих органів виконавчої влади та мiсцевого самовряду­вання. Політико-економічні трансформації в Україні здійснювалися без урахування соціаль­них наслідків для суспільства, а реформування економіки проводилося без відпо­від­ного наукового обґрунтування.

Соціальне спрямування реформ залишилось лише деклараціями. Проблема подолання безробіття, бідності та демографічної кризи є комплексною і вимагає відповідного вирі­шен­ня на рівні держави, здійснення цілісної системи заходів правового, економічного, соціального, медичного, освітнього, культурного, організаційного та природоохо­рон­ного характеру.

У найближчому майбутньому на зайнятість сільського населення впливатиме два основних, але протилежно направлених фактори:

1. Для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції (щоб забезпечити продовольчу безпеку держави) необхідно буде збільшити чисельність аграрних праців­ників.

2. Модернізація та технічне переоснащення сільськогосподарського виробництва сприятимуть вивільненню 0,5–1,2 млн. працівників [8, с. 122].

Якщо врахувати, що ще близько 1 млн. сільських жителів уже зараз потребують праце­влаштування, то в цілому близько 2 млн. сільських трудівників у недалекому майбутньому вирішуватимуть проблему зайнятості. А відтак необхідно поширити дію державної полі­тики зайнятості і на сільські населені пункти, де вона поки що майже не діє. Для цього необхідно розробити механізм забезпечення роботою селян, які вивільняються з сільсь­когосподарського виробництва, в інших галузях виробництва, розміщених у сільській місцевості та в соціальній сфері села; сприяти становленню та формуванню малого підприєм­ництва, забезпечувати оптимальне поєднання його з середнім і великим бізнесом; формувати політику доходів, направлену на підвищення сукупного попиту як сільських, так і міських жителів, що стимулюватиме розширення виробництва сільськогосподарсь­кої продукції; впорядкувати трудову (в першу чергу зовнішню) міграцію.

Оскільки вирішення вищевказаних проблем потребує значних грошових коштів, а бюджети всіх рівнів не дозволяють виконати всі зазначені заходи достатньо, то акцентувати увагу необхідно на економічних методах регулювання високопродуктивної зайнятості. Формувати поведінку сільських жителів щодо виду зайнятості можна шляхом регулювання податкового, бюджетного та соціального законодавства.

Література:

1. Симоненко В. Бідність, зубожіння, здичавіння?! // Дзеркало тижня. – 2003. – 18–24 жовтня.

2. Власенко Н.С., Виноградова Л.Д., Калачова І.В. Гендерна статистика для моніто­рингу досягнення рівності жінок і чоловіків. – К.: Інститут держави і права ім В.М. Ко­рецького НАН України, 2000. – 50 с.

3. Демьяненко С. Какая аграрная политика нужна Украине? // Зеркало недели. – 2004. – 30 апрел. – 16 мая.

4. Державна програма розвитку соцiальної сфери села на перiод до 2005 року, затверд­жена Указом Президента України вiд 15 липня 2002 року № 640/2002. //http://www.gdo.kiev. ua/files/2002/29/1352.htm.

5. Кириленко І.Г. Про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі // Економіка АПК. – 2003. – № 1. – С. 5.

6. Крючков Г.К., Андресюк Б.П., Сімонов В. Д. та інші. Державна програма економіч­ного і соціального розвитку України на 2002 pік //http://www.zakon.gov.ua/data/ZP/html/8092_2001-09-17_1.html.

7. Носарєва Л. Заробити, проїсти – і знову на заробітки // Дзеркало тижня. – 2002. – 20–26 квiтня.