Сторінка
2

Цілі і функції економічної теорії

Оформившись як наука, екологія почала швидко розвиватись як біологічна, в першу чергу, галузь наукового знання при інтенсивному виділенні окремих напрямків та складових.

Їх виділення відбувалося двома основними шляхами. За основу брався чи то просторовий критерій (і тоді говорилось про «екологію Дніпра», «екологію Азовського моря», «екологію прерій» і т.д.), чи то певний біологічний вид («екологія зубрів», «екологія бізонів», «екологія китів» і т.п.). Але виявилось, що взаємодію одного з представників живої природи з оточуючим природним середовищем неможливо описати засобами біології. Такою істотою є людина.

Людина є представником біологічного виду homo sapiens, a її відносини з оточуючим природним середовищем саме як представника біологічного виду описуються «екологією людини» або «медичною екологією». Але взаємовідносини людини з природою визначає не біологічне в ній, а людське. Саме тому вивчення проблем взаємодії людей з оточуючим їх природним середовищем вимагало появи нової наукової дисципліни.

Ця галузь знання почала формуватись одночасно в багатьох країнах світу під самими різноманітними назвами: созологія - наука про охорону природи, теосозологія, ейвароменталістика - наука про охорону оточуючого середовища, природокористування, ресурсологія, ноогенетика, натурсоціологія, геосоціологія; созіекологія, соціально-економічна екологія, соціально-географічна екологія; глобальна екологія, інженерна екологія, конструктивна екологія і т.д.

У США на початку 20-х років XX ст. після появи робіт представників Чікагської школи соціологів Р.Парка, Е.Бреджеса та Р. Маккензі вона почала формуватись під назвою social або human ecology - тобто соціальна, або людська екологія, на відміну від ecology of man - екологія людини (як біологічної істоти), медична екологія.

Становлення соціальної екології як науки, що почалось після першої світової війни, особливе прискорення отримало в шістдесяті роки минулого сторіччя, про що засвідчив Всесвітній конгрес соціологів 1966 р. Швидкий розвиток соціальної екології в наступні роки дозволив на черговому конгресі соціологів, що відбувся у Варні 1970 p., створити Дослідницький комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології. Тим самим було по суті визнано існування соціальної екології як самостійної галузі наукового знання і дано поштовх для більш швидкого її розвитку і уточнення визначення її предмета. Варто зазначити, що в матеріалах цього конгресу соціальна екологія визначалась як соціологічна дисципліна, що відповідало західному розумінню соціології в широкому розумінні як взагалі науки про суспільство. У вітчизняних наукових традиціях соціальну екологію варто визначати як науку соціальну, а не соціологічну.

Як наголошував відомий югославський соціолог Д.Маркович, у своєму розвитку соціальна екологія одержала статус суспільної науки. Цього вона домоглася при поступовому усуненні «біологічного детермінізму» як предмета свого дослідження, орієнтуючись все більш на аналіз суспільних відносин у територіальних об'єднаннях і ствердження їхніх багатозначних зв'язків з іншими елементами оточуючого людину середовища, аналіз відносин людини та її середовища.

У колишньому Радянському Союзі після виходу робіт філософа Е.В.Гарусова (Москва), В.Д.Комарова (Ленінград), Ю.Г.Маркова (Новосибірськ), Г.О.Бачинського (Львів) та багатьох інших, а особливо після проведення у Львові в жовтні 1986 р. Першої Всесоюзної конференції «Проблеми соціальної екології» за галуззю знань, що досліджує взаємовідносини людини як соціальної істоти з природою, також закріпилася назва «соціальна екологія».

В сучасній науці існує цілий рід підходів до визначення цієї нової науки.

Так Е.В.Прусов вважає, що соціальна екологія - це теорія про шляхи та принципи перетворення людської діяльності у відповідності з об'єктивними вимогами законів саморегуляції біосфери;

В.Д.Комаров визначає її як інтегральну науку про закономірності розвитку соціоприродних відносин, про принципи і методи, спочатку оптимізації, а потім і гармонізації відносин суспільства та природи;

Ю.Г.Марков вважає, що соціальна екологія - це наука про конструювання оптимальних відносин між суспільством і природою, в результаті якого цілеспрямовано покращується якість природного середовища;

Г.О.Бачинський підкреслює, що соціальну екологію доцільно визначати як інтегральну міждисциплінарну науку, що вивчає закономірності взаємодії суспільства та природи в межах соціоекосистем різного ієрархічного рівня і розробляє наукові принципи гармонізації цієї взаємодії.

Незважаючи на певну відмінність цих, на перший погляд, суперечливих визначень, всі вони стосуються однієї наукової дисципліни, яка має досить чітко визначений об'єкт і предмет дослідження. Адже саме їх наявність, як уже зазначалось, дають право на існування самостійної галузі науки.

Об'єкт соціальної екології виникає одночасно з перетворенням біологічного виду homo sapiens в людину - істоту соціальну. Ним є взаємовідносини між суспільством і природою, або, як визначає Г.О.Бачинський, «об'єктом вивчення соціо-екології, на нашу думку, є соціоекосистеми: глобальна, регіональні (державні, обласні, районні) та локальні (міські, сільськогосподарські)».

Термін «соціоекосистема», який зараз все частіше використовують для визначення об'єкта соціальної екології, можна визначити як стійку сукупність зв'язків між людським суспільством або його окремими, відносно самостійними, частинами та оточуючим природним середовищем. А, отже, і сам об'єкт можна визначити саме як взаємозв'язки між суспільством та оточуючим середовищем, або як систему «суспільство-природа», але ні в якому разі не як саме суспільство і не як саму природу. В центрі пізнавального інтересу соціальної екології є соціоприродні (між природою та суспільством) відносини, в основі яких завжди лежать деякі суттєві, закономірні зв'язки.