Сторінка
2

Принципи та види кредитування в ринковій економіці

2.Інструмент зростання багатства країн.

Інструментом зростання багатства країн, який сприяє розвитку прагнення та вміння людини до високої ефективної праці є – фінансово-кредитний механізм, який в умовах розширення господарських зв’язків пронизує все суспільство і стає найважливішим елементом його економічної системи.

Феномен кредиту полягає в тому, що він одноразово створює економічний фактор зростання ВВП та філософсько—психологічний фактор, який формує волю людей, удосконалює їхню свідомість та поведінку.

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства, кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Спочатку економічна думка була зосереджена в основному на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності.

Лише з XVIIIст. розпочалося дослідження механізму зв’язків кредиту з суспільним виробництвом.

На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

3.Натуралістична теорія кредиту дає слідуючі поняття:

- об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

- кредит, це форма руху матеріальних благ; роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ в суспільстві;

- позичковий капітал є капіталом у речовій формі;

- банки є лише посередниками в кредиті; вони спочатку акумулюють вільні кошти, а потім розміщують їх у позички.

Основоположниками натуралстичної теорії кредиту були класики політичної економії: А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Міль, К.Маркс, А.Маршалл та інші.

Ці вчені вважали, що позичка – це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного показника до іншого для використання фактично наявного капіталу.

Кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований.

Вони вважали, що капітал створюється лише в процесі виробництва, а кредитний процент трактували, як частину прибутку одержаного також в процесі виробництва.

4.Капіталотворча теорія кредиту.

Визначається слідуючими положеннями:

- кредит, як ігроші є капіталом, багатством і тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

- банки – не посередники в кредиті, а “фабрики кредиту” тобто творці капіталу.

Основоположником теорії кредиту був англійський економіст Дж.Ло. Згідно з його поглядом кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє самостійну роль.

Дж.Ло поняття кредиту пов’язував з грошима й багатством. За його думкою кредит можна залучити і привести в дію усі невикористані виробничі можливості країни, створити її багатство й капітал.

Банки він розглядав, як творців капіталу.

В тривалому спорі представників натуралістичної та капіталотворчої теорій, жодна із них не перемогла, бо істина знаходиться десь посередині. Банки можуть бути і посередниками і “фабриками грошового капіталу”.

І все ж ХХст. та початок ХХІ століття показали, що із розвитком економічних та кредитних відносин між країнами світу поступово перемагає капіталотворча теорія.

ІІ. Кредит, як економічна категорія, його сутність, об’єкти та суб’єкти.

1.Кредит, як економічна категорія.

Кредит, в перекладі з латинської мови має два значення:

- creditum – ссуда, борг;

- credere - довіряти;

- credo – вірю;

Кредит є єдиним із найскладніших економічних категорій. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним із найгеніальниших відкриттів людства поряд із винайденням грошей.

Загальноекономічною причиною існування кредита є товарне виробництво та сфера його обміну.

Товарно-грошові відносини привели до необхідності рівноцінного обміну: в покупця не було грошей (або недостатність їх для купівлі товару), а продавцеві потрібно було продати свій товар.

За наявності довіри продавця до покупця товар продавався з відстрочкою платежу, тобто у кредит.

Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей, як засобу обігу.

З його виникненням гроші, окрім функцій міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між переданням товаруі грошей із рук в руки.

Такий розрив між реалізацією товарів і одержання за них грошей приводив до двух моментів:

- якщо рух товарних потоків випереджає грошові, то споживачі матеріальних цінностей в момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний процес відтворення;

- якщо рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасові вільні кошти, що також порушує процес відтворення – один із учасників товарного виробництва може сплачувати за матеріальні цінності, а другий не може їх створити із-зі відсутності коштів.

Вже у кінці ХХст. суспільне виробництво перетворилося у свого роду величезний замкнутий ланцюг, тісно пов’язаний між собою товарно-грошовими відносинами окремих ланок: товаровиробників, продавців, споживачів. І, навіть, невелике порушення у будь-якій із цих ланок може привести (і приводить) до того, що вона не розрахується з іншими ланками.

Як наслідок, може бути порушений нормальний обмін товарами між окремими учасниками товарно-грошових відносин, тобто цей “ланцюг” може розірватись. Все це досить негативно впливає на фінансово-господарську діяльність цілого ряду учасників суспільного відтворення.