Сторінка
2

Документообіг в діяльності ОВС

Окрім цього, відповідним наказом МВС України оголошено зареєстрований в Держкомсекретів України Тимчасовий перелік відомостей, які підлягають засекречу­ванню в системі МВС та тимчасове положення про порядок засекречування інформації, віднесеної до державної таємниці.

Також важливо відзначити, що у зв'язку з прийнят­тям Закону України «Про інформацію» МВС України ви­дано наказ, який, зокрема, вимагає не допускати прихову­вання інформації та відмов в ознайомленні громадян, юри­дичних осіб і державних органів з даними, які необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів, здійс­нення завдань і функцій, крім випадків, коли вони відом­чими чи іншими нормативними актами віднесені до кате­горії таємних, тимчасово заборонених до відкритого опуб­лікування, а також за інших обставин, передбачених Зако­ном України «Про інформацію». При наданні матеріалів громадянам, юридичним особам, державним органам, а та­кож для засобів масової інформації слід керуватися Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, а також, до видання розгорнутого переліку відомостей, що підлягають засекречування в системі МВС, вищезгаданим тимчасовим переліком, Положенням про порядок підготовки матеріа­лів, призначених для відкритого опублікування, іншими діючими нормативними актами.

Керівники органів внутрішніх справ повинні врахову­вати, що:

- робота з документами обмеженої, або закритої ін­формації має своє правове регулювання;

- в державі визначено осіб, які формують політику щодо державної таємниці (Президент України, Голова Вер­ховної Ради, Прем'єр-міністр України), які є Державними експертами;

- Указом Президента міністр внутрішніх справ України, перший заступник міністра та два заступники на­ділені правами Державних експертів;

- право ліцензування діяльності, пов'язаної з держа­вною таємницею, надано Державному Комітету з питань державних секретів.

На кожного працівника органів внутрішніх справ, який працює з документами, що містять секретну інформа­цію, має бути оформлений спеціальний допуск, а допуск (ліцензію) установам, організаціям і органам влади на здій­снення діяльності, що містить державну таємницю, видає Державний Комітет з питань державних секретів.

Законодавче передбачені також порядок допуску громадян до державної таємниці, відмова у наданні допус­ку, перевірка осіб у зв'язку з державною таємницею, скасу­вання допуску, а також оскарження громадянином відмови від надання допуску до державної таємниці.

Окрім того. Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни №779 від 16 листопада 1994р. встановлено письмову форму трудового договору з працівниками, діяльність яких пов'язана з державною таємницею.

Закон встановлює обмеження громадян у праві виї­зду на постійне проживання в іноземну державу, яке може реалізуватися не раніше ніж через п'ять років з часу скасу­вання допуску.

Не обмежується виїзд на постійне проживання в держави, з якими Україна має угоди про взаємну охорону державних таємниць або інші міжнародні угоди, які пере­дбачають такий виїзд.

Працівникам, які допущені до державної таємниці, за роботу з особливо важливими, цілком таємними і таєм­ними носіями інформації до посадового окладу доплачую­ться спеціальні надбавки.

За науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи з обмежувальними грифами також встановлюється доплата.

При здійсненні судових, наглядових, контрольно-ревізійних функцій усі державні органи повинні дотриму­ватись вимог Закону «Про державну таємницю», а якщо за­значені органи не дотримуються встановленого порядку або не мають для цього відповідних умов, органи внутріш­ніх справ вправі відмовити їм у наданні таємної інформації.

Слід особливо підкреслити, що начальники органів та підрозділів внутрішніх справ несуть персональну відпо­відальність за відповідність режиму секретності норматив­ним документам і зобов'язані здійснювати постійний конт­роль за забезпеченням охорони державної таємниці.

Документи управління мають свої особливості в оформленні та організації при розгляді пропозицій, заяв, скарг громадян, при роботі з кадровою, фінансовою та ма­теріально-технічною документацією.

Керівникам та працівникам органів внутрішніх справ необхідно розуміти, в яких ситуаціях найбільш доці­льно застосовувати той чи інший вид документального оформлення управлінських рішень.

Кожний вид документів управлінського процесу в органах внутрішніх справ залежно від завдань, які в ньому поставлені, має своє призначення і порядок підготовки.

Вищою формою документів, державного управлін­ня є Конституція України, закони України, зокрема закони про органи представницької і виконавчої влади, кодекси і інші законодавчі акти. Одну з форм управлінських доку­ментів становлять укази Президента України, які можуть мати нормативний і індивідуальний характер.

Кабінетом Міністрів України приймаються поста­нови, які обов'язкові для виконання на всій території дер­жави. Вони також можуть бути нормативними і індивіду­альними, а також загального характеру. На підставі законів та інших правових форм методів державного управління вищих органів влади розробляються інші форми докумен­тального оформлення управлінської діяльності в органах внутрішніх справ.

Наказ - це основний розпорядчий документ, який видається керівником органу внутрішніх справ на основі єдиноначальності. Він може містити як індивідуальні при­писи (наприклад, покладення на особу конкретних обов'яз­ків), так і правові норми (встановлення режиму роботи від­ділу в цілому або конкретних його підрозділів тощо).

Накази, залежно від характеру сформульованих у них вимог, поділяються на три види: накази, що стосуються загальних та організаційних питань управління, накази з виробничо-технічних питань, накази з питань особового складу (кадрові).

Найважливіші накази (накази міністра по галузі, накази про введення в дію або затвердження статутів, інст­рукцій тощо) є нормативними, як такі, що містять норми права, запроваджують юридичні відносини.

Основними елементами наказу є: найменування ор­гану, начальник якого цей наказ видав (якщо накази внося­ться до спеціальної книги, назва органу вказується на об­кладинці і в кожному наказі не повторюється); місце і дата видання; номер; коротке формулювання змісту (про яке звичайно кажуть «назва»); текст самого наказу і підпис ке­рівника.