Сторінка
1

Бібліотекознавство як наука

ПЛАН

1. Бібліотека як соціокультурний феномен.

2. Теоретичні основи бібліотекознавства.

3. Бібліотечний соціальний інститут.

Бібліотека – це один з найважливіших продуктів розвитку людської цивілізації. Її діяльність пов’язана з суспільством протягом усієї історії його існування. Виникнення цієї соціальної організації було зумовлене потребами людства у накопиченні та зберіганні знань. З самого початку бібліотека стала мірилом духовності суспільства, і в наступні часи була закладом, цілі діяльності якого відповідали прагненням панівних класів.

Визначаються три джерела формування бібліотекознавчої думки: бібліотечна практика, професійна свідомість, соціальні замовлення.

У розвитку бібліотекознавства можна накреслити декілька етапів:

І – передісторія формування наукової думки: осмислення бібліотечної практики, поява перших праць – 1 тисячоліття до н. е. – ХVІ ст.;

ІІ – оформлення наукових шкіл, професійних спілок, наукових журналів – кінець ХІХ ст.;

ІІІ – утвердження наукового статусу, входження в клас гуманітарних наук – початок – середина ХХ ст.;

ІУ – перетворення у продуктивну силу сфери діяльності, трансформація, зміна предмета і об’єкта – 80-ті роки ХХ ст.

Бібліотекознавство як наука розвивалося на протязі тривалого часу, але інтенсивно – лише на початку ХХ ст. В той час становлення бібліотекознавства і оформлення бібліотечної діяльності у професійну сферу відбувалося майже одночасно.

Перші писані джерела в галузі бібліотекознавства з’явилися ще в стародавні часи у вигляді каталогів бібліотек. Та суто бібліотечні праці з’явилися пізніше у ХVІІ-ХVІІІ ст. й мали описовий, методичний характер.

Існують бібліотекознавчі школи, які визначили напрямки розвитку науки вже в ХХ ст.: англо-американська (бібліотекознавство як практикум), Східна Європа (як суспільна наука), Латинська Америка (наука про обіг документів).

Розвиток українського бібліотекознавства припадає на кінець ХІХ-поч. ХХ ст. і пов’язаний, в основному, з іменами К.І. Рубинського (1860-1930), та Я. Б. Хавкіної (1871-1949). Слід згадати Х. Д. Алчевську (1841-1910), Д. І. Багалея, Є. В. Балабанову, які зробили значний внесок в практичну допомогу діяльності та розвитку бібліотек.

Радянський період бібліотекознавства поділяють на два етапи:

1-ий етап – 1917р. – до кінця 50-х рр.

2-ий етап – 60-80-ті рр.

1-ий етап – збігається функціональний напрям досліджень, до кінця 50-х рр. Радянське бібліотекознавство сформувалося у самостійну наукову дисципліну.

У 60-70-ті рр. проявляється інтерес саме до цих проблем. Радянське бібліотекознавство ( у визначенні Чубарьяна О. С.) – суспільна наука, яка вивчає закономірності розвитку, властивості, характер і структуру бібліотечного процесу як однієї з форм масової соціальної комунікації.

Більш прийнятним є визначення Кузьміна Г. К. (рос. бібліотекознавця), який виходить з того, що бібліотекознавство покликане вивчати усе розмаїття явищ у бібліотечний сфері.

В наш час бібліотекознавство стало наукою вивчає закономірності, форми організації, процеси діяльності в бібліотечному соціальному інституті (БСІ).

Вважається, що наука отримує місце у системі наук у тому разі, коли визначені її предмет і об’єкт, вироблений понятійний апарат, встановлений фундамент, укладена узагальнююча теорія та принципи, які дозволяють пояснити силу фактів. Таким чином, до основних характеристик науки відносяться: об’єкт, предмет, метод, логічні форми мислення.

У ХХ ст. наука стає невід’ємною частиною сучасної діяльності у різних сферах. У змістовому плані наука має вигляд „дерева знань”, коріння якого сягає у глибину століть, а верхів’я – гілки, переплітаючись, створюють нові відгалуження, складають підгрунтя для більш повного пізнання оточуючого всесвіту. Наука в наш час стає продуктивною силою у розумінні можливостей перетворення людського життя на краще, захисту оточуючого середовища, отримання нешкідливих і безпечних технологій, матеріалів, енергій.

Засобами наукової діяльності служать методи наукового пізнання, а практичної діяльності – засоби реалізації суспільного призначення різних сфер людської діяльності.

Бібліотекознавство пройшло довгий шлях свого розвитку від „суми технологій” до самостійної наукової дисципліни.

Бібліотечна теорія – це комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямований на тлумачення і пояснення фактів і явищ бібліотечної сфери діяльності. Бібліотечну теорію слід вважати вищою формою організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зміни у бібліотечній сфері.

Об’єкт теорії – це те, що описує теорія, тобто сукупність реальних явищ. Предмет теорії – це те, що вона пояснює, тобто закономірні зв’язки і відносини, які функціонують у структурі об’єкта.

Бібліотечна теорія є результатом і підсумком наукової діяльності у бібліотечній сфері. Щодо об’єкта бібліотекознавства, осмислення якого почалося наприкінці ХІХ ст., існували різні точки зору, перш за все це були: бібліотека, діада „книга-читач”, бібліотечний процес розповсюдження книги, система бібліотечних елементів. Об’єкт бібліотекознавства ототожнюється з предметом.