Сторінка
2

Забезпечення фінансово-економічної сфери регіонів банківської системи України

Найефективнішими нині є банків­ські системи регіонів, що входять до групи середньої концентрації. Во­лодіючи 38.7% активів, вони забезпечують одержання 84 3% загальною прибутку банківської системи країни.

Усунення територіальних диспро­порцій та підвищення ефективності банківської діяльності сприятиме стабільному розвитку банківської системи України та посиленню її впливу на економічне піднесення в кожно­му регіоні.

2.Показник залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ресурсів у регіонах.

Аналіз регіональних особливостей по будови банківської системи України засвідчує: значні диспропорції у її розвит­ку призвели до вимивання коштів з регіонів із низьким рівнем розвитку фінансової інфраструктури та інвес­тиційної привабливості у регіони (області), розвинутіші та інвестиційно при­вабливіші (див. додаток Б).

За показником залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ре сурсів у регіонах усі області (регіони) Ук­раїни можна умовно поділити на дві групи:

1) регіони-донори, з яких через банки вилучаються фінансові ресурси;

2) регіони-отримувачі, котрі залуча­ють фінансові ресурси з інших регіонів.

До першої групи слід віднести Авто­номна Республіку Крим, Донецьку, Жи­томирську, Івано-Франківську, Київську, Луганську, Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Черкаську та Чернігівську області. Найбільшими донорами в Україна є Донеччина, але це є, швидше за все, тимчасовим явищем, пов'язаним із політичною ситуацією, Львівщина (вилу­чено 1 180 млн. грн. ) та Луганщина (530 млн. грн.). Явище вилучення фінансових ресурсів з регіону є дуже небезпечним для економіки областей, оскільки в резуль­таті виникає брак коштів, необхідних для інвестиційної діяльності, а це у свою чергу призводить до збільшення ціни на ресурси та загального колапсу інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.

До другої групи належать Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Кіровоградська, Ми­колаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Харківська, Херсонсь­ка, Чернівецька області та м. Київ. Найбільшим отримувачем коштів в Ук­раїні є Київ, який залучив у свою еко­номіку з інших регіонів 5 537 мли. грн. (!).

Явище вимивання коштів із регіонів потребує особливої уваги, оскільки воно посилює диспропорції у їх соціально-економічному розвитку. Така ситуація спонукає до пошуку нових шляхів стабілізації руху фінансових ресурсів між регіонами. Один із них – підвищення ролі регіональних банків у фінансовому секторі регіонів.

3. Банківське кредитування регіонів України.

Розглянемо можливості банківського кредитування, проаналізуємо регіональні й га­лузеві особливості розподілу довго- та короткострокових кредитів.

Якщо проаналізувати структуру кредитів за видами, виявимо одно­значне домінування короткостро­кових позичок, які до того ж витра­чаються здебільшого на покриття дефіциту обігових коштів. Така тен­денція характерна для всіх регіонів держави.

За обсягами наданих кредитів регіони України суттєво відрізняють­ся. У цьому плані лідирують м. Київ і Київська область. За даними Ради з вивчення продуктивних сил Ук­раїни Національної академії наук Ук­раїни, їх частка у загальному кредит­ному потоці держави починаючи з ]993 року становить від 38 до майже 48%. Значна частка кредитів припа­дає, на області Придніпровською регіону (14.5—18.6%). Питома вага позичок, наданих банківськими ус­тановами областей Донецького та Східного регіонів, за даними Ради з вивчення продуктивних сил України, становила 17.5% (відповідно 8 2 і 9.3%). У Південному регіоні значення даного показника коливалося в межах від 11.1% (1995 р.) до 8.2% (2000 р.). Зрос­тання (на 0.8%) спостерігалося лише в Одеській області Кредитні ресурси областей Подільського (1.7%) та Кар­патського регіонів (5.0%) теж знижу­ються. Діапазон коливань — від 0,1 % (Івано-Франківська область) до 0.8% (Вінницька область). Більш-менш ста­лу ситуацію маємо у Львівській об­ласті. Східному регіону (як і Цент­ральному та Придніпровському при­таманна тенденція до збільшення об­сягу кредитів. Потенціал зростання є результатом успішної кредитної політики регіональних органів влади. На Поліссі спостерігається протилеж­на ситуація: за даними Ради з вив­чення продуктивних сил України, до 2001 року у Волинській та Жито­мирській областях показник, про який ідеться, мав нульове значення, у Рів­ненській і Чернігівській — від'ємне (відповідно —0.9 та—0,4%).

Як бачимо, більшість областей Ук­раїни донедавна мала так звану фол-тенденцію у сфері надання кредитів, лише в окремих із них обсяги позичок стабільно збільшувалися. Зауважимо, що зростання, як правило, спостеріга­юся в індустріальних областях, у ве­ликих бізнесових (фінансових, І

інвестиційних, інноваційних) центрах.

Перейдемо до аналізу (в регіональ­ному масштабі) структури кредитів за строками.

Немає потреби доводити, що дов­гострокові позички(на термін понад 5 років), як правило, спрямовуються на оновлення та розширення основного капіталу, тобто фактично і є інве­стиціями. На жаль, саме їх в Україні гостро не вистачає. Серед основних причин — наявність різких ринкових коливань, відсутність гарантій повер­нення капіталу, незахищеність кре­диторів тощо.

Серед восьми регіонів України найвищіші показники надання довгостроко­вих кредитів мали Центральний регіон (9.4% від загального обсягу), Придніпровський (3.2), Південний (1.8) і Східний (1.3). Найменші значення зафіксовано в Поліському (0.4) та Подільському (0.1%) регіонах. Макси­мальні значення (в межах регіонів) мали Київська (9.4), Дніпропетровська (2,5) і Харківська (1.0%) області. Довгострокові кредити становили близько 0.1% у Закарпатській, Хер­сонській, Житомирській і Чернігівській областях. У Луганській, Черні­вецькій, Рівненській, Черкаській об­ластях та областях Подільського регіону надання зазначених кредитів про­тягом дослідженого Радою з вивчен­ня продуктивних сил України періоду не зафіксовано.

На основі даних Національного банку України проведемо аналіз про­цесу кредитування в часовому вимірі.

Стосовно загального обсягу кредитів, то за період із 1995 по 2003 роки спос­терігалася тенденція до їх суттєвого збільшення. Так, упродовж 1999 року приріст загального обсягу позичок порівняно з попереднім роком становив 2 914 млн. грн. (32,84%), протягом 2000 р - 7 787 (66.05%), 2001 р. -8 799 (44.95%), 2002 р. - 13 662 (48.15%), а за станом на І вересня 2003 р. - 13 455 млн. грн. (32-00%) відносно відповідного періоду попе­реднього року. Це свідчить про сут­тєве зростання ролі банківської систе­ми у процесах кредитування та в інве­стиційному забезпеченні суб'єктів гос­подарювання грошовими коштами, яке простежується останнім часом.