Сторінка
3

Забезпечення фінансово-економічної сфери регіонів банківської системи України

За секторами економіки протягом 2003 року домінував нефінансовий — на нього припадало понад 85% за­гального обсягу кредитів.

Незважаючи на відносно невисо­ким рівень ліквідності національної валюти, вона в Україні стала основ­ним платіжним засобом кредитуван­ня. За 8 місяців 2003 р частка пози­чок, наданих у національній валюті сягнула 58.79%.

У розрізі регіонів процентні ставки характеризувалися значною дифе­ренціацією Якщо у Хмельницькій об­ласті їх значення досягали 20.4%, то в Києві та Львівській області вони ча­сом знижувалися до 12—13%. Тобто розмах варіації досягав 8%.

Дещо інша ситуація склалася щодо регіональної диференціації ставок для фізичних осіб: мінімальний розмір (14.3%) було зафіксовано в Дніпропе­тровській області, максимальний (21.7%) — у Чернігівській.

Середні кредитні ставки у більшості регіонів перевищували середню ціну кредитів у країні в цілому. На 1 верес­ня 2003 р. перевищення було таким: в АР Крим — на 5.2%, у Вінницькій області — на 14.4, Волинській — на 2.9, Дніпропетровській — на 0.2, До­нецькій — на 2.5, Житомирській — на 5.1, Закарпатській — на 1.4, За­порізькій — на 1.1, Івано-Франківській — на 1.4, Київській (без м. Ки­єва) — на 4.4, Кіровоградській — на 4.8, Луганській — на 3.8, Одеській — на 0.3,Полтавській — на 3.8, Рів­ненській — на 4.0, Сумській -на 3.4.,Тернопільській —на 3.2,Харківській— на 3.0, Херсонській — на 4.1,Хмельницькій — на 5.7,Черкаській — на 2.7, Чернівецькій — на 4.2, Черні­гівській — на 4.1. Лише у двох регіонах —м. Києві та Львівській області — се­редні кредитні ставки виявилися ниж­чими (відповідно на 2.2 та 3.8%) від загальноукраїнського.

Нижчі ставки за банківськими кредитами в зазначе­них регіонах пояснюються високою концентрацією банківської інфра­структури, а отже, ширшою пропо­зицією банківських послуг.

Розглянемо регіональні особливості розподілу кредитів коротко- і довго­строкового характеру. Як свідчать дані за вісім місяців 2003 року, в Україні поки що домінують короткострокові позички. Серед них переважають кредити в національній валюті. А серед довго­строкових — в іноземній. Це, очевид­но, пояснюється тим, що короткост­роковим позичкам притаманний ниж­чий рівень ризику. Довгострокові ж кредити, розраховані на тривалий період функціонування, потребують максимально надійного грошового за­безпечення, тому під час проведення операцій із ними клієнти надають пе­ревагу іноземній валюті.

Диференціація регіонів за показ­ником надання кредитів довгостро­кового характеру ще вища, ніж за іншими критеріями. Різниця між більшістю областей та, скажімо, столицею або Дніпропетровським регіо­ном досягає 10 разів. Так, довгостро­кові кредити, зосереджені в АР Крим становлять 4.40% від їх загальнодер­жавного обсягу. Відповідний показ­ник Вінницької області — 1.26, Во­линської — 2.30, Житомирської — 1.20, Закарпатської — 1.24, За­порізької — 4.76,Івано-Франківської— 2.43, Київської (без м. Києва) — 1.68, Кіровоградської—0.84,Лугансь­кої — 3.44, Львівської — 5. 07, Миколаївської— 3.01, Одеської — 3.25,Полтавської – 3.88, Рівненської – 0.96, Сумської – 1.92, Тернопільської – 0.72, Харківської – 3.73, Херсонської – 1.66, Хмельницької – 0.99,Черкаської – 2.23,Чернігівської – 0.82. Дещо вище значення у Донецькій області -7.3%. Найвищі ж мають м. Київ – 17.89, та Дніпропетровська область – 20.31%.

Висновки.

Проведений аналіз дає підстави для таких висновків:

1. Основна маса кредитних ре­сурсів, що останнім часом надаються вітчизняними комерційними банка­ми, припадає на сферу промисловості, торгівлю та громадське харчування (68.9% від загального обсягу кредитів).

2. Довгострокові позички обслуго­вують основному сферу послуг. Найбільш кредитомісткими нині є сфери зв'язку (45.8%) і транспорту (35.4%). Гостра нестача цього виду кредитів відчувається у промислово­му секторі. В даному випадку просте­жується логічний зв'язок між спря­муванням довгострокових кредитів за видами економічної діяльності та особливостями їх регіональної ло­калізації, який полягає в тому, що підприємства сфери послуг, розміщу­ючись у великих містах, "притягують" до себе довгострокові інвестиції.

3. Стосовно спрямування коротко­строкових кредитів за видами еко­номічної діяльності, то вони доміну­ють у промисловому секторі, проте не мають інвестиційного значення.

4. Основна маса кредитних ре­сурсів, наданих комерційними бан­ками суб'єктам господарювання, ло­калізується в Центральному, При­дніпровському та Східному регіонах. Сумарний показник "їх частки сягає 74%. Частка всіх інших регіонів дорівнює приблизно 26%.

5.Впадає в око "тяжіння" вітчизня­них інвестицій до регіонів. Із розвину­ тою промисловою інфраструктурою та центрів фінансової діяльності. На іншому полюсі залишаються регіони, спеціалізацією яких с сільське госпо­дарство, переробна промисловість. Вони мають найнижчі показники що­ до кредитування, передусім — довго­ строкового.

6.Основна маса довгострокових кредитів зосереджується у Централь­ному, Придніпровському, Південному і Східному регіонах. їх частка стано­вить близько 66% від загальноук­раїнського обсягу позичок цього виду.

Короткотермінове кредитування зафіксовано в усіх без винятку регі­онах України.

7.Значні диспропорції у розвитку банківської системи України призвели до так званого вимивання коштів з регіонів із низьким рівнем розвитку фінансової інфраструктури і низькою інвестиційною привабливістю в розви­нутіші та інвестиційно привабливіші регіони. Вилучення фінансових ресурсів є дуже небезпечним для економіки регіону, оскільки спричиняється до бра­ку коштів, необхідних для інвестицій, що у свою чергу призводить до підви­щення ціни на ресурси та колапсу інве­стиційної діяльності суб’єктів господа­рювання.

8. Необхідно розробити нові шляхи стабілізації руху фінансових ресурсів між регіонами. Один Із них — підви­щення ролі регіональних банків у фінан­совому секторі областей. Кроком до цього має стати підтримка діяльності в Україні регіональних банків місцевими та центральними органами влади, а та­кож створення в Україні спеціалізованих регіональних банків.

Список використаної літератури.