Сторінка
1

Кримські гори, рослинність Кримських гір

КРИМСЬКІ ГОРИ — гори на Пд. Кримського півострова, в Кримській обл. Простягаються на 180 км з Пд. Зх. на Пн. Сх., від мису Фіолент поблизу м.Севастополя до мису Іллі біля м. Феодосії Шир. до 50 км.

Кримські гори складаються з трьох майже паралельних пасом з крутими пд. і пологими пн. схилами. Пасма розділені поздовжніми ерозійними зниженнями. Найвищим е Головне пасмо Кримських гір. Воно починається на Зх.Балаклавськими висотами (316 м), найвищої вис. досягає в центр, частині (1545 м, г. Роман-Кош) і закінчується на Сх. Феодосійськими висотами (310 м). У західних і центр, частинах Головне пасмо становить майже суцільний масив, що складається з опалових гір, вирівняні безлісі вершини їх наз. Яйлами

Далі на Сх. воно розчленоване глибокими ущелинами й долинами на окремі масиви (Чатирдаг, Демерджі-яйла, Карабі-яйла) та хребти. У вапняках, з яких складаються яйливські масиви, широкого розвитку набули карстові форми рельєфу: на поверхні — воронки, карри, провальні улоговини та ін., в глибині — колодязі, шахти, печери (див. Печери кримські). Найдовшою серед 800 карстових порожнин К. г. є Червона печера (13,1 км), найглибшою — Солдатська печера (500 м). Головне пасмо має кілька перевалів: Ангорський прохід (752 м), Байдарські ворота (527 м) та ін. Пд. схил пасма утворює смугу Південного берега Криму, для рельєфу якого характерні гірські амфітеатри, зсуви, нагромадження скель (хаоси), подекуди — виходи вулканічних порід — лаколіти (Аюдаг, г. Кастель та ін.), давньовулканічні масиви (Карадаг). З Пн. Головне пасмо оточене смугою передгір'я, що складається з двох куест — Внутрішнього пасма Кримських гір (вис. до 738 м, г. Кубалач) та Зовнішнього пасма Кримських гір (вис. до 344 м). У геол. відношенні К. г. являють собою великий антиклінорій, що є частиною Альпійської геосинклінальної (складчастої) області. Ядро його складається з дуже дислокованих і метаморфізованих осадочних порід мезозою — глинистих сланців, пісковиків, конгломератів І вапняків, у будові пн. крила антиклінорія беруть участь мезозойські й кайнозойські відклади — глини, мергелі, вапняки (див. Кримська складчаста система).

Клімат К. г. змінюється від субтропічного з м'якою зимою і жарким посушливим літом на Пд. березі Криму (пересічна т-ра січня -(-1, +4° липня +24°) до прохолодного, вологого, з сильними вітрами на яйлах. Річки короткі, з нерівномірним стоком; значні запаси підземних, в основному карстових вод. У передгір'ях переважають карбонатні чорноземи й дерново-карбонатні ґрунти, на схилах Головного пасма — гірсько; лісові бурі й гірські коричневі ґрунти, на яйлах — гірсько-лучні чорноземоподібні та гірські чорноземи. Схили Головного пасма вкриті дубовими, буковими і сосновими лісами, на яйлах — лучно-степова рослинність, у передгір'ях — лісостепова. На Пд. березі поширені ксерофітні ліси та чагарники (дуб пухнатий, сосна кримська, ялівець високий, кевове дерево та ш.); місцями — вічнозелена рослинність (суничник дрібноши> дай, чист тощо). Поширені паркові насадження з кипариса, кедра, магнолії, платана та ін. Всього лісами в К. г. вкрито 336 тис. га, в них нараховується понад 2200 видів рослин, бл. 10% з них — ендеміки (клен Стевена, глід Пояркової та ін.). Для вивчення й охорони природи в К. г. створено Ялтинський гірсько-лісовии заповідник, Карадагський заповідник та Мис Мартьян, а також Кримське заповідно-мисливське господарство, 6агато природних об'єктів оголошено заказниками, пам'ятниками природи. К. г. — важливий район туризму, Пд. берег Криму — курортний район всесоюзного значення.

РОСЛИННІСТЬ КРИМСЬКИХ ГІР

У гірській частині Криму нараховується 2200 видів дикорослих рослин, з них 200 видів відноситься до ендеміків, тобто таких, що трапляються тільки в гірському Криму.

Для Криму характерна вертикальна зональність. Від краю берега Чорного моря до висоти 350-400 м на південному схилі головного хребта простягається пояс яловцево-дубових лісів, основними лісоутворювальними породами яких є дуб пухнастий і овець високий.

Яловець — вічнозелений куш, або деревце 4-6 м заввишки. Хвоя його колюча, з восковою поволокою. Плоди ялівцю називають шишкоягодами. Визрівають вони на другий рік. Ягодами ялівцю живляться птахи. Яловець — фітонцидна рослина.

Постійним супутником дубово-ялівцевих лісів є суничних дрібноплодий. Це невелике дерево має цікаву біологічну особливість — воно щорічно міняє кору. Під корою, що відшарувалася, видніє шовковисто-зелена молода кора, яка поступово жовтіє, потім стає жовтогарячою, поки, нарешті, не набуває червонястого кольору, який зберігається від пізньої осені до літа. Одночасно з корою суничник скидає і листя, але на цей час на молодих пагонах уже розгортаються нові листки, тому дерево завжди покрите листям. З біло-жовтих квітів, що розкриваються навесні, утворюються круглі червонясті їстівні плоди, що визрівають у червні. Вони віддалено нагадують суниці, солодкуваті, але не смачні. З них можна варити варення. Суничник дрібноплодий, як рідкісна рослина, внесена до Червоної книги України і повинна охоронятися.

Серед кущів приверне увагу чист кримський, або кам'яна троянда. Це невисокий (40-80 см) пахучий кущ з красиво опушеним сріблястим листям і великими лілово-рожевими квітками, що нагадують квітки шипшини. З молодих стебел і листків цієї рослини добувається ароматична камедь — ладан, що використовується в парфюмерії і медицині.

Рускус понтійський – вічнозелений півкущ з прямими жорсткими стеблами, від яких відходять пагони, що мають форму листків, так звані філокладії. Вони жорсткі, шкірясті, кінчики їх витягнуті в довге колюче вістря. Справжні листки недорозвинуті і у вигляді маленьких плівочок сидять знизу на середній жілці філокладія. З лютого по березень на деяких філокладіях у пазухах плівчастих листків розкриваються по одній-дві маленьких квітки. Пізніше тут утворюються кулеподібні ягоди на тонких плодоніжках. Спочатку вони зелені, але визріваючи у вересні — грудні, стають яскраво-червоними і надають кущу декоративного вигляду. Рослина використовується для вічнозелених зимових букетів.