Сторінка
3

Історія формування біоти малих річок України

Кримські річки за орографією поділяються на три групи: річки і струмки Південного берега Криму; західних схилів Кримських гір, що впадають у Чорне море; північних схилів, які частково протікають гірським, передгірським, а потім і степовим Кримом.

Річки Південного берега Криму – це короткі гірські потоки довжиною 8-15 кілометрів. Донні відклади представлені в них камінням і кам'янисто-галечними наносами. Під час дощів бурхливі потоки несуть масу каміння, а в посушливий період їх водність значно зменшується.

Річки другої групи (Чорна, Бельбек, Кача, Альма) беруть початок у західній частині Кримських гір і впадають у Чорне море в районі Севастополя або на північ від нього; в посушливий період більшість із них міліє, а то й зовсім пересихає, за винятком Чорної, яка має постійну течію.

До третьої групи річок входять Салгир і Східний Булганак, які впадають у Сиваш. Найбільша річка Криму – Салгир бере початок на західному схилі яйли біля підніжжя Чатир-Дагу. В гірській і передгірській частинах її основні допливи Ангара, Зуя, Бурульча, Біюк-Карасу мають постійну течію і є типовими гірськими та передгірськими річками. Гідрофауна річок Криму збіднена на прісноводні види.

Особливо сильно розвинена гідрографічна мережа в Карпатах. По обидва боки вододільного хребта збігають кам'яними ложами численні порожисті гірські річки, притоки Дністра, Прута, Серета й Тиси. При розгляді гідрофауни чітко визначаються три ділянки: Закарпатська, Карпатська гірська і Прикарпатська.

Залежно від фізико-географічних умов можна виділити три типи річок: розчленованих рівнин, Полісся і гірські. Основне місце належить першому типу – з широкими долинами, пологими схилами, швидкістю течії 0,2– 0,3 м/сек. Басейни річок розчленованих рівнин мають безліч рівчаків і балок, а для поліських річок характерні невеликий нахил, широкі, сильно заболочені долини обабіч.

До гірських належать річки Карпат і Криму. Долини їх невеликі, з крутими схилами, русла (при ширині від 10-20 м до 80-100 м) неглибокі, заповнені камінням і галькою. Нахил – 60-70 м/км у високогір'ях, але зменшується до 5-10 м/км у нижніх течіях.

Температура води в річках (у середньому за місяць) вища за температуру повітря на 1-3°. Тривалість льодоставу – 2-3,5 місяця, у холодні зими – до 4. Гірські річки, як правило, не замерзають.

Річки України мають велику кількість зважених і розчинених речовин, більшість яких потрапляє з водозборів, часто – внаслідок ерозії ґрунту. Поряд з привнесеними ззовні аллохтонними речовинами, є ще і автохтонні, тобто внутрішньорічкового походження. До них належать рештки розмиву берегів і дна та речовини біологічного походження – організми планктону, бентосу, продукти їх життєдіяльності й розкладу. Зважені речовини сильно впливають не тільки на дно, де вони відкладаються, а й на всю масу потоку: поглинають світло, зменшують прозорість води і швидкість передачі тепла, вбираючи значну частину кисню, сприяють накопиченню вільної вуглекислоти.

Твердий стік найбільш значний у річках південної степової частини України, де помутніння становить 1-10 г/л води; менш каламутні течії середнього Дніпра, Прип'яті та приток.

Важливим абіотичним фактором розвитку живих організмів у річках є гідрохімічний режим. Ступінь мінералізації річок України коливається в межах 100-3000 мг/л, найменша вона в Карпатах і на Поліссі, найбільша – в Донбасі та степовому Півдні.

Річкові води є середовищем найрізноманітніших організмів – тварин і рослин. Вода, даючи все необхідне для їх існування, в той же час сама істотно змінюється під впливом їх життєдіяльності. Основними екологічними угрупованнями організмів у водоймах є планктон, нектон і бентос. До першого входять водорості, які утворюють фітопланктон, і дрібні безхребетні, тобто зоопланктон, у якому звичайно розвиваються коловертки, веслоногі та гіллястовусі рачки. У товщі річкових вод проживає ще одна група організмів, що об'єднується під назвою нектон – сюди належать організми, здатні переборювати течію, насамперед риби. Бентос – група організмів, що мешкають на дні, – як рослинні (фітобентос), так і тваринні форми (зообентос).

Бентичні організми за характером зайнятих ними біотопів і за особливостями течії поділяються на такі групи ценозів: псаммофільні, що розвиваються на пісках, псаммопелофільні – на замулених пісках, пелофільні – на мулах, аргілореофільні – на глині, літореофільні – на камінні та фітофільні – серед водяної рослинності.

Список використаної літератури:

1. Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.

2. Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.

3. Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95

4. Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.

5. Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.

6. Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.

7. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К., 2000.

8. Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.

9. Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. – К.: Урожай, 1984.

10. Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14).

11. Природа Карпатського регіону України. – К.: ІНЕКО, 1999.

12. Річка Стугна: Сучасний стан. Перспективи на майбутнє. – К.: ІНЕКО, 1997.

13. Чубатий О.В. Гірські ліси – регулятори водного режиму. – Ужгород: Карпати, 1984.

14. Фильчагов Л.П., Полищук В.В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989.