Сторінка
1

Зональні особливості малих річок України та їхніх долин

Загальна характеристика

Залежно від фізико-географічних умов річки мають різний характер долин і річищ, похил, швидкість течії та водоносність. За цими ознаками малі річки на території України поділяють на три основні групи: річки низовин Полісся, річки почленованих рівнин та гірські річки.

Поліськім річкам характерні широкі, здебільшого погано виражені долини та значно заболочені водозбірні басейни, незначні швидкості течії (0,2-0,3 м/с). Ці річки ніколи не пересихають. Друга група річок (сюди відноситься більшість українських водотоків Лісостепової та Степової зони) мають широкі, добре вироблені долини з пологими схилами. Швидкість течії цих річок дещо збільшується у повінь чи паводки (до 1,0 м/с і більше). Басейни цих річок здебільшого розчленовані ярами та балками. Гірські річки (тобто, ті, які розпочинаються в горах – Карпатських чи Кримських) – це особливий тип. Їм характерні неширокі, але глибокі долини із стрімчастими схилами; глибина долин змінюється у великих межах (від 600-700 м в горах і до 150-200 м у передгір’ях). Лише на ділянках виходів м'яких олігоценових порід долини річок розширюються, утворюючи круглі чи продовгуваті котловини.

Річки Полісся

Група річок низовин Полісся менша порівняно з двома іншими. Протікають вони низовинами північної і північно-західної частини України. Мають невеликі похили (переважно до 1 м/км), широкі та слабкозаглиблені долини, значну заболоченість басейнів. Це зумовлює сильне заростання річок водною рослинністю.

Ці річки характеризуються незначною глибиною врізу водозборів річок, поступовим переходом від інтенсивно заболочених заплави і надзаплавних терас до низьких і часто також заболочених вододілів. З поширеним розвитком лесовидних відкладів пов’язаний яружно-балковий рельєф і геоморфологічна виразність долин малих річок. Рельєфу басейнів малих річок характерні численні западини, озера, а також піщані пасма, горби, дюни, здебільшого закріплені сосновими лісами.

Річкові басейни поліських річок характеризуються ще досить високою часткою природних ландшафтів у їхньому складі. Тут відносно високий (як на загальні показники для України) відсоток лісистості території, боліт та лучної рослинності.

Річки почленованих рівнин (Лісостеп та Степ)

Ця група річок є найбільш поширеною в Україні. До неї належать притоки Дніпра, середньої частини Дністра, Сіверського Донця та річки Приазов'я. Вони протікають по Волинсько-Подільській, Правобережній, Придніпровській, Лівобережній та Середньоросійській височинах і Приазовському плато. Більшість річок починається з джерел, має широкі долини з пологими похилами, які переважно зменшуються в напрямі до гирла і найчастіше не перевищують 2-10 м/км. Швидкість течії при низькій воді – 0,2-0,5 м/с, а в повінь зростає до 1 м/с і більше.

Водозбірні басейні, найчастіше, почленовані ярами і балками. Частина річок влітку пересихає. Для малих річок (зокрема, на Поділлі) нерідко характерний глибокий вріз вузьких, часом каньйоноподібних долин і своєрідна лівобережна асиметрія межиріч. Рельєф багатьох малих водозборів ускладнюється виходами твердих вапняків та яружно-балковими системами. Плоскі степові вододіли розділені широкими і глибокими долинами річок, басейни яких ускладнені яружно-балковими формами. Долинам річок характерне значне засолення. В умовах зони Степу з рідкою гідрографічною мережею водотік довжиною до 100 км нерідко розглядають як досить значний. Подібна річка може бути єдиним джерелом водозабезпечення району.

Більшість рівнинних річок України характеризується чітко визначеною весняною повінню, низькою літньою меженню з окремими дощовими паводками, незначним осіннім підвищенням водності, низькою зимовою меженню, яка досить часто порушується паводками у відлигу. За весняну повінь проходить від 40 до 80%, а на деяких малих річках півдня – до 90 і навіть 100% величини стоку за рік. Значна кількість малих річок цієї групи, особливо в Степу, пересихає на тривалий час.

Стік малих річок Причорноморської низовини і степового Криму формується переважно в лютому – на початку березня під час сніготанення. Річки цього району практично не мають підземного живлення і тому у маловодні роки влітку пересихають і перемерзають взимку. У дуже маловодні роки стоку може не бути протягом року і більше.

Гірські річки

Гірські річки течуть у районах Карпат і Кримських гір, мають великі падіння – до 60-70 м/км у верхів'ях і до 5-10 м/км у передгір'ях. Долини їх неширокі із стрімчастими схилами; глибина долин змінюється у великих межах – до 600-700 м в горах та 150-200 м у передгір'ях. Русла неглибокі, завширшки 10-20 м; швидкість течії велика – 1-2 м/с, а при проходженні паводків може досягати 3-5 м/с і більше. Ерозійні процеси тут інтенсивні. Гірські річки Карпат мають постійну течію протягом усього року, пересихають дуже рідко і на короткий строк, можуть перемерзати у верхів'ях взимку. Річки, що стікають з Кримських гір, змінюють водоносність у широких межах і часто пересихають.