Сторінка
2

Малі річки на урбанізованих територіях

Той бетонний лоток, в який одягнута сьогодні Либідь, здатний пропустити 70 м3/сек води. Будівельний брухт і комунікації, що перетинають річище, знижують цю цифру до 50 м3. А за розрахунками спеціалістів, максимальна витрата води під час повені досягає 109 м3/с. Ось чому річка виходить з берегів.

Така ситуація виникла не раптом. Протягом тривалого часу допускались різні прорахунки, пов'язані з розміщенням забудови на берегах річки, що ускладнювало її благоустрій і регулювання. Що ж це за прорахунки? Спробуємо розібратися.

Але насамперед кілька слів про саму Либідь. Особливість цієї річки в тому, що вона протікає в центральній частині міста. Площа водозбору – 64 км2. Початок бере з джерел на Караваєвих дачах. Найбільша притока – Скоморох – впадає в Либідь на площі Перемоги. В XIX ст. він був взятий у колектор. Така ж доля рано чи пізно спіткала і інші струмки, що впадають у Либідь – Китаївський, Старик, Хрещатик, Кадетський Гай, Відрадний, Шулявка, Поньківський, Кловський, Звіринецький, Протасів Яр, Совський, Горіховський. Та й сама Либідь наполовину взята у колектор. Довжина її – 13,5 км, і тільки шість з них тече під відкритим небом.

Стародавні кияни знали крутий норов річки і не поспішали оселятися в її заплаві. Влаштовували тут вигони, городи. Але час йшов, технічні можливості людини зростали, і вона почала тіснити річку. Прискорило цей процес і прокладання в XIX ст. залізниці вздовж Либеді. Вже у 1908-1910 рр. в районі залізничного депо Либідь по обох берегах затиснули в лещата високих бутових стін завдовжки майже 3 км. Призначення їх – тримати русло у суворо визначених межах. Причому якщо в ті часи річці все ж залишали 10-18 м ширини, то пізніше ще стиснули до 8 м, а на території промислових підприємств – навіть до 6 м.

Впритул до русла підходить і міська забудова. Ось, наприклад, відповідно до опису берега, датованого 1957 р., тільки в районі вулиці Льва Толстого ряд житлових будинків розміщено на відстані 8 м від бровки берега, а два двоповерхових будинки – в 1,5-2,5 м від правої бровки. Тобто тиск на річку досяг межі. Що ж їй залишалось? Під час злив, повеней Либідь виходила з визначених людиною берегів, завдаючи чималого клопоту і шкоди місту. Несподівано виявилась ще одна обставина: чим щільніше забудовувалось місто, чим більші площі покривали асфальтом і бетоном, тим більше лиха чинила Либідь. Пояснювалося це просто: тверде покриття вулиць не давало змоги дощовій і талій воді проникати в землю, збільшувало швидкість її стоку. На жаль, навіть у 1960-і роки цей факт якось не брали до уваги.

Другий, не менш серйозний аспект проблеми – забруднення Либеді. Звалища різного брухту на берегах річки вже у XVIII-XIX ст. були звичайним явищем. Але основного удару завдала поява міської каналізації, яку без довгих мудрувань ввели в Либідь, яка стала, по суті, стічною канавою. Щоправда, на початку століття каналізаційні води сховали в колектор, але до того часу в річку надходила значна кількість промислових стоків. Надходять вони і тепер. І ось результат: Либідь була забруднена настільки, що в 1934 р. при розробці генерального плану Києва про неї як про річку вже не йшлося. Мовилося лише про упорядкування міського водостоку.

У наш час Либеді не полегшало. Нині недоторканий природний берег зберігся лише на 500-метровій ділянці. На прилеглій до річки території розміщені десятки підприємств, автобаз, інших об'єктів, які далеко не всі мають очисні споруди, а отже, є джерелом забруднення річки. За даними досліджень, в р. Либідь концентрації нафтопродуктів перевищують гранично допустимі значення в 62, міді – в 20, цинку – у 18, аміаку – в 4, хрому загального – у 2 рази. Проведене в 1989 р. обстеження річки в межах Печорського району показало, що гідрохімічний режим її далекий від природного через перевантаження стічними водами. Вміст нітратів у воді, що є показником органічного забруднення, зокрема фекального, перевищує допустимі норми у 30-900 разів. Дуже високою є забрудненість води нафтопродуктами, біогенними компонентами, важкими металами, іншими речовинами. Низька здатність річки до самоочищення виключає можливість її господарського використання без спеціальної підготовки.

Заради справедливості зауважимо, що ще в довоєнні роки пропонувались заходи по врятуванню Либеді. Але для цього необхідно було забезпечити її нормальний санітарний стан, насамперед за рахунок переобладнання і реконструкції систем господарсько-побутової і зливової каналізації, встановлення потужних насосних станцій для підживлення річки з підземних джерел. Складність і висока вартість робіт не дали змоги впровадити ці заходи.

Для запобігання затопленню центру міста пропонувалося відвести частину стоку Либеді в басейни сусідніх річок – Нивку, Віту або ж прямо у Дніпро. Проект передбачав в районі Повітрофлотського мосту зробити колодязь паводкового водоскиду глибиною 50-60 м, звідти спеціальним колектором перекидати воду у інші річки. Але й цьому проекту не судилося здійснитися, бо центральна частина міста так “нашпигована” всілякими комунікаціями, що неможливо було прокласти подібний колектор. Інший проект – перекрити Либідь кількома греблями з утворенням ставків-нагромаджувачів, що дозволило б регулювати рівень вод під час повеней. Колись на Либеді все так і було. Але нині такий проект сприймається як утопія, тому що для ставків просто немає місця. Та і з санітарної точки зору це небезпечно – настільки Либідь забруднена. Є ще один можливий варіант – повністю забрати Либідь у колектор і врятувати її від промислових стоків, щоб припинити забруднення вод Дніпра.

От і виходить, що і за минулі помилки, і за сьогоденні зручності (як, наприклад, компактність центру) ми маємо платити долею Либеді. Сумно, що йдеться про річку, назва якої пов'язана з історією створення Києва, яка для кожного киянина дещо більше, ніж водний потік.

Затиснута в бетонні обійми задихається й маленька річка-струмочок Сирець. Шлях воді заступили купи землі, зрізані дерева. На цьому місці розгорнулося будівництво – струмок втискують у бетонні короби, ховають його в землю. Подалі від людських очей, поглибше, щоб навколо не було чути запаху шкідливих речовин, які невдовзі понесе річка. Вона стане частиною колектора, по якому підуть брудні води з вулиць Академіка Туполєва, Щербакова, з проспекту Перемоги, з території заводу верстатів-автоматів. Нечистоти і раніше скидали в річку, але варто було пройти зливі, як вони через невелику пропускну спроможність труб виливались в озера парку. Ось що писав до редакції газети “Вечірній Київ” один з робітників Інституту металофізики АН УРСР: “Пропускна здатність труби, по якій стікали в Сирець нафта, мазут, емульсія, кислоти, вже не влаштовувала підприємства, шляхові служби. Тому вирішили збільшити її діаметр, замаскувати промислові стоки, взявши річку в бетон. Щоб ніхто і не бачив, що тече у Дніпро. Для цього і гроші знайшлися, і матеріали, і виконавці. Де ж їхня совість?”

Мабуть, не вижити на цей раз річці – будівельники знищать її. Але ж в неї стікає вода з джерел, впадають маленькі струмочки. Місцевість, де протікає Сирець, люди колись називали боярком (великим яром). Вона позначена на карті Ушакова 1695 р. І було в ті часи на річці дев'ять водяних млинів, п'ять бродів. Є дані, що в сирецьких озерах раніше розводили форель. І саме з водойм Сирця брали воду для першого водопроводу Києва, збудованого в 1749 р. Та все це в минулому. У наші дні біля річки спостерігається справжній зелений розбій. Спробуйте пройти вздовж берега. Нелегко. Навколо зрізані дерева, викопані ями з водою, гілки. З ранку до ночі, взимку і влітку терпить Сирець нашу людську суєту, або, як висловлюються спеціалісти, антропогенне навантаження. І все ж таки неубієнна ця маленька річка! Ми душимо її, засипаємо тоннами брухту і сміття, травимо стоками, а вона тримається. Чи зуміє витерпіти?