Сторінка
3

Гренландія – історія і сучасність

Контакти з Європою

За тихої зимової погоди корабель здійснював 300-кілометрову подорож від Ісландії до півдня Гренландії за два тижні. Гренландці мали підтримувати стосунки з Ісландією і Норвегією, щоб торгувати з ними. Гренландці не могли самі будувати кораблі, тому що не мали лісів, і залежали від поставок ісландських купців і від експедицій за деревиною до Вінланду. Саги розповідають про ісландських торговців, які плавали торгувати в Гренландію, але торгівля знаходилася в руках володарів великих маєтків. Саме вони торгували з прибулими купцями, а потім перепродавали товари дрібним землевласникам. Основною статтею гренландського експорту були моржеві бивні. В Європі вони використовувалися в декоративному мистецтві як заміна слоновій кістці, торгівля якою зазнавала занепаду під час ворожнечі з ісламським світом в епоху хрестових походів. Вважається імовірним, що внаслідок поліпшення стосунків Європи зі світом ісламу і з початком транссахарської караванної торгівлі слоновою кісткою попит на моржеві бивні значно упав, і це могло сприяти втраті інтересу купців до Гренландії, скороченню контактів і остаточному занепаду норвезької колонії на острові.

Втім, культурний вплив християнської Європи відчувався в Гренландії досить добре. В 1921 році датський історик Пауль Норланд розкопав поховання вікінгів на церковному кладовищі поблизу Східної Осади. Тіла були одягнені в європейський середньовічний одяг XV сторіччя і не мали ознак недоїдання чи генетичного виродження. Більшість мали на шиях розп’яття і складені у молитовному жесті руки.

З записів папських архівів відомо, що в 1345 році гренландці були звільнені від сплати церковної десятини через те, що колонія жорстоко страждала від злиднів.

Останнім судном, що відвідало Гренландію десь у 1510-х роках, був ісландський корабель, який унесло штормом на захід. Його команда не вступала в контакт з будь-якими мешканцями острова.

Нездатність адаптуватися

Останній з п’яти факторів припускає, що норвежці просто виявились нездатними пристосуватися до життя в Гренландії. Саги свідчать, що деякі з норвежців покинули Гренландію у пошуках іншого краю на ймення Вінланд, але після сутичок з ворожими аборигенами повернулися назад. Очевидно, норвежці відчували, що Гренландія не може бути місцем постійного проживання, зокрема внаслідок факторів, перелічених вище.

Однак, незважаючи на те, колонія змогла проіснувати протягом 450 років. Археологічні дослідження свідчать, що норвежці робили все, що могли, щоб пристосуватися до місцевих умов —деякі з них повністю змінили уклад свого життя. Найбільш імовірно, що зникнення гренландських вікінгів було наслідком не якогось одного фактору, а певної їх комбінації.

Загадці додає інтриги практично повна відсутність залишок риби і рибних кісток в смітниках норвезьких поселень. Риба займає дуже значне місце в дієті як середньовічних ісландців та інуїтів, так і сучасних гренландців, однак серед гренландських вікінгів, по-видимому, існувало якесь упередження проти неї. Джаред Раймонд припускає, що, можливо, на ранньому етапі заснування колонії якась видатна особа отруїлася рибою, і оскільки норвежці не хотіли ризикувати своїм життям в цих місцях, які не пробачають помилок, згодом табу на споживання риби увійшло складовою частиною у місцеву культурну традицію, ускладнивши виживання, коли клімат погіршився й інші джерела харчів збідніли.

Культура туле в Гренландії

Ескімоси культури туле були майстерними китобоями, що зобразив на гравюрі норвезький місіонер Ганс Еделе в XVIII ст.

Цілком можливо, що коли вікінги прибули до Гренландії, вони були не єдиними мешканцями острова; нова міграція ескімосів, представників пізньої дорсетської культури, можливо, відбулася незадовго до їх прибуття. Однак ця культура ескімосів обмежувалася далеким північним заходом острова, на великій відстані від норвезьких поселень в південній Гренландії. Деякі археологічні свідоцтва дозволяють припустити, що представники цього народу з’явилися на острові незадовго до вікінгів. Археологи знайшли залишки стоянок, де під час мандрівок могли час від часу збиратися від чотирьох до тридцяти сімейних груп. Ця культура повністю зникла десь у 1300-х роках, приблизно в той же час, коли була залишена Західна Осада вікінгів. Починаючи приблизно з 1200 року до Гренландії починають прибувати представники зовсім іншого народу — носії культури туле, яка виникла за 200 років до того десь на заході Аляски і розповсюдилася по всьому арктичному узбережжю Північної Америки. Тулійські ескімоси — предки сучасних гренландських інуїтів — оселилися на південь від області розселення пізньої дорсетської культури і звідси розповсюдилися по великим територіям західної та східної Гренландії. Цей народ виявив високий ступінь адаптивності і добре пристосовувався до місцевих умов, живлячись полюванням на практично будь-яких тварин, що зустрічалися як на суші, так і в морі. Тулійці жили переважно в осілий спосіб, створюючи великі запаси харчів, які допомагали їм пережити голодні зимові місяці. Спочатку вони уникали місцевостей у високих широтах крайньої півночі Гренландії; вони були заселені тільки після нових міграцій інуїтів з арктичної Канади в XIX ст.

Природа контактів між місцевими культурами туле і дорсет та норвежцями зостається неясною. В розкопах стоянок культури дорсет предмети норвезького виробництва повністю відсутні, але існують непрямі свідоцтва контактів, так звані «екзотичні елементи», не характерні для культури у цілому: гвинтова різьба на кістяних знаряддях праці та різьблені фігурки людей з бородою. В той же час на розкопках стоянок туле знаходять багато предметів норвезької роботи.

Можливо, між ескімосами та вікінгами існував якийсь обмін об’єктами матеріальної культури, але щодо форм цього обміну серед спеціалістів немає згоди; існують теорії, які припускають морську торгівлю вікінгів з ескімосами Канади, так і такі, що пояснюють появу серед ескімосів норвезьких предметів пограбуванням залишених вікінгами поселень.