Сторінка
3

Калина звичайна - Viburnum opulus L.

Плоди мають високі смакові, харчові і дієтичні вла­стивості. В них містяться цукри (4—11 %), яблучна, ли­монна, саліцилова (1—2 %) кислоти, вітаміни С (10— -40 мг%), А і В, ефірна олія; в насінні — жирна олія (20 %).

Плоди малини вживають свіжими. З них готують варен­ня, желе, мармелад, пастилу, соки. З молодих листків (во­ни містять 250 мг% вітаміну С) виготовляють замінник чаю.

У медичній практиці плоди малини використовують при простудних захворюваннях як потогінне. З них готують також сиропи, які поліпшують смакові якості інших ліків, особливо дітям.

Розмножується насінням і вегетативне. Росте швид­ко. Не терпить затінення.

Ягоди малини дуже ніжні, легко мнуться, тому їх слід збирати в суху погоду в плетені кошики, в яких і транспор­тують до місця переробки чи споживання. Ягоди можна сушити при температурі 50—60 °С. Дуже корисно прив'ялювати їх на сонці, розстеливши тонким ша­ром на тканині.

Звіробій звичайний - Hypericum perforatum L.

Звіробій. Невже ця рослина причетна до смерті зві­рів? На таке запитання є два варіанти відповіді. За першим, назва є перекрученою з мови далеких кочових пле­мен, які в минулому вторгалися на наші землі, їхньою мовою ця рослина називалася «джерамбай», що означає

«зцілитель ран». За другим варіантом, грізну слов'янську назву рослині дали тому, що, відповідно до спостережень наших предків, тварини, з'ївши її, могли захворіти. Тоді в них на голові, вухах, навколо рота і очей з'являлася при­пухлість, яка при сильному отруєнні переходила у виразки. Тварини відчували сильний свербіж, від чого кидалися на землю, кусали себе, наносячи рани, що тяжко загоювали­ся. Для людини звіробій не становить ніякої небезпеки.

Із стародавніх часів використовувався єгиптянами. У середні віки був сировиною для виготовлення рицарських напоїв. Нещодавно знайдено акти початку XVII ст. про застосування звіробою як лікувального засобу.

Це — багаторічна трав'яниста рослина (ЗО—60 см зав­вишки) з родини звіробійних (Нурегісасеае). Стебло пря­ме, голе, вгорі гіллясте. Міжвузля округлі або з двома гра­нями, цілісні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видов-жено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з численними залозкамИі Квітки правильні, зібрані в щитко-подібну волоть або нещільну китицю. Чашечки з п'яти, що зрослися біля основи, ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пе­люстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крап­ками. Тичинок багато, маточка одна, з верхньою зав'яззю і З—5 стовпчиками. Плід — багатонасінна тригранна ко­робочка.

Росте у змішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників, на луках., перелогах, біля доріг.

Трава містить до 12 % дубильних речовин, гіперин, гі­перицин, гіперозид, азулен, ефірну олію (до 0,3 %), смоли­сті речовини (17 %), антоціани (до б %), сапоніни, віта­мін С і каротин.

Препарати звіробою мають в'яжучі і протимікробні властивості, а також здатні стимулювати регенерацію тка­нин. Використовують усередину при колітах, зовнішньо — при опіках, гінгівітах та стоматитах.

Із звіробою виготовляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін, якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. Новоіманін вико­ристовують також для боротьби з бактеріозами овочевих рослин і проти вірусної мозаїки тютюну.

Оскільки звіробій може рости на одному місці 5 років і більше, для його вирощування слід підбирати незатінені місця. Ділянки повинні бути незабур'янені. Грунт оброб­ляють, як і під інші просапні культури. Перед сівбою його боронують (залізними граблями). Якщо внести органічні і мінеральні добрива, урожайність рослини збільшиться на 20—ЗО %. Рекомендується під основну оранку вносити 0,2 т/100 м2 торф'яного компосту і 3 кг/100 м азотних, фосфорних і калійних добрив.

Розмножується безпосереднім висівом насіння в грунт під зиму з міжряддями 45 см з розрахунку ЗО— 40 г/100 м2. При весняній сівбі насіння обов'язково стратифікують: змішують з піском і витримують на холоді 2—3 міс. Для створення оптимальних умов зростання після по­яви сходи прополюють, а міжряддя розпушують. Такий об­робіток на першому році культивування протягом літа по­вторюють 3—4 рази. На другий і наступні роки рано на­весні з ділянки збирають відмерлі стебла, грунт боронують (залізними граблями). Для заготівлі сировини на великих площах траву ско­шують, а на малих — зрізують серпами на висоті 30 см від поверхні землі. Звичайно через 1 —1,5 міс після першого укосу рослини повторюють повну вегетацію і знову зацві­тають. Тоді їх косять вдруге. Середня урожайність стано­вить 0,2 т/100 м2 з дворічних і 0,3 т/100 м2 з трирічних культур.

Сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях при температурі 50—60 °С. При сухій погоді можна суши­ти на відкритому повітрі, але в тіні.

Чистотіл звичайний - ChelidoniummajusL.

Стародавні греки помітили, що рослина, яку ми назива­ємо чистотілом, розквітає з прильотом і вгасає з відльо­том ластівок, тому її назвали хелідоніум — травою ла­стівок. В минулому її використовували в різних країнах Європи як засіб від бородавок, для лікування печінки і жовчного міхура.

У 1896 p. M. М. Денисенком вперше опубліковано ре­зультати успішного лікування витяжкою чистотілу хворих із злоякісними пухлинами. В останні роки ведуться більш глибокі дослідження антибластичних властивостей цієї рослини.

Чистотіл звичайний — багаторічна трав'яниста росли­на з родини макових (Papaveraceae), 80—100см заввишки, з коротким кореневищем і жовтогарячим молочним соком. Стебло прямостояче, слаборебристе, як і листки, рідко вкри­те волосками, вгорі розгалужене. Листки чергові, світло-зелені, зісподу сизуваті, непарноперисторозсічені, з сидя­чими зарубчастими частками. Частки округло-яйцеподібні або видовжено-оберненояйцеподібні, біля основи часто звужені. Прикореневі листки більші, довгочерешкові, стеб­лові — сидячі. Квітки близько 20 мм у діаметрі, на дов­гих квітконіжках, правильні, широкорозкриті, зібрані по 4—5 у зонтикоподібні суцвіття, які виходять з пазух верхівкових листків. Пелюсток чотири, вони золотисто-жовті, яйцеподібні. Плід — прямостояча стручкоподібна коробочка.