Сторінка
2

Калина звичайна - Viburnum opulus L.

У перші 3—4 роки плантації обліпихи вимагають ре­тельного догляду, оскільки рослини гинуть при затіненні високими травами і сільськогосподарськими культурами, а також при сильному задернінні.

Ревінь тангутський - RheumpalmatumL. var. tanguticumMaxim.

Хто з нас не купував ранньою весною соковиті черво­нуваті стебла ревеню. Але, напевне, мало кому відома історія цієї непримітної рослини. У Китаї з лікувальною метою її застосовували ще в 2700 р. до н. е. В Європі дізналися про ревінь завдяки арабським лікарям, але пер­шим європейцем, який описав збирання цієї рослини, був славетний мандрівник Марко Поло (XIII ст.).

Китай почав торгувати ревенем з Росією у XVI ст. В 1873 р. відомий російський мандрівник і дослідник М. М. Пржевальський також спостерігав збирання ревеню. Він підтвердив розповідь М. Поло і привіз насіння. З цього насіння в ботанічному саду у Петербурзі і зі­брали перший урожай в Росії і Східній Європі.

Ревінь — багаторічна трав'яниста рослина з родини гречкових (Polygonaceae). Кореневище коротке, товсте, від нього відходять великі веретеноподібні корені. Стебло пряме, товсте, всередині порожнисте, заввишки до 2,5 м, діаметр 4—5 см. Листки прикореневі, дуже великі, довгочерешкові, утворюють розетку. Черешки до 30 см завдовжки, товсті, округлі, листкові пластинки долоне-подібно-п'яти, семилопатеві, глибоконадрізані, завдовжки до 1 м з черешком. Стеблові листки чергові і охоплюють стебло сухими піхвами, значно дрібніші за прикореневі. Прикореневі листки розвиваються поступово і аж до осені. Квітки мають просту рожеву або білу оцвітину; вони зібрані в прямостоячі волоті, розміщені на кінці стебла або в пазухах верхніх листків. Плоди — червоно-бурі-тригранні сім'янки, ребра яких перетворені на крила.

У дикому стані зустрічається в гірських районах Ті-бету, Південної Монголії і Північного Китаю. В нашій країні почали культивувати в Сибіру ще в XVIII ст. На Україні — після Великої Жовтневої соціалістичної рево­люції (Київська область). .

Ревінь містить антра- і таноглікозиди, які зумовлюють його лікувальну дію.

Препарати з ревеню (порошок, таблетки, спиртова на­стойка, сухий екстракт) використовують як в'яжучий і про­тизапальний засіб. Малі дози (0,05—0,2 г) ревеню підви­щують апетит, регулюють діяльність шлунка, особливо ре­комендується при катарі останнього. Великі дози (0,5— 1 г) викликають посилення перистальтики кишечника, в результаті чого через 8—10 год після прийому проявляєть­ся проносна дія.

Ревінь — вологолюбна і морозостійка рослина. Насін-• ня його починає проростати при температурі 2 °С. Опти­мальна температура для проростання — 25—ЗО °С. Моло­ді сходи і відростаючі після зими рослини витримують за­морозки до —5 °С. Кількарічні кореневища на зиму можна не вкривати.

Щоб одержати міцну і розгалужену кореневу систему, яка є основною лікарською сировиною, ділянку орють на глибину 25—ЗО см. Насіння можна висівати як рано на­весні, так і влітку або під зиму. Кращі результати дають весняні посіви. Насіння висівають у рядки з міжряддями 60—70 см. Норма висіву — 8 кт/га. У перший рік ревінь росте повільно, утворюючи розетку з 5—7 листків. У наступні роки ріст прискорюється. Дуже чутливий до вологи: при нестачі погано росте, при надлиш­ку гниють корені.

Сходи після сівби з'являються на 10—15-й день. Грунт під ними зразу ж розпушують, бур'яни видаляють. Наступ­ний догляд — розпушення на глибину 4—6 см. Посіви дру­гого і третього років вегетації рано навесні очищають від минулорічних відмерлих стебел й листків, після чого під­живлюють та культивують на глибину 6—8 см.

У кінці другого року листя добре розростається і рядки змикаються. У рослин третього і четвертого років це від­бувається через місяць після відновлення росту. Щоб збільшити масу коренів, з стебел видаляють усі суцвіття. Потрібно також вести боротьбу з шкідниками.

Корені ревеню заготовляють восени на 4—5-й рік куль­тивування, їх викопують лопатами, швидко промивають холодною водою і ріжуть на шматки до 10 см-завдовжки (великі корені — ще вздовж). Після 10—15-денного про­в'ялювання їх досушують у сушарках при температурі 40 °С або в хорошу погоду на повітрі.

Малина - Rubus idaeus L.

Ця рослина входила в меню людини ще в сивій давнині. Давні греки і римляни цінували її за лікарські властиво­сті. Вони ж застосовували малину як лікувальний засіб при укусах гадюк.

Це — кущ з родини розових (Rosaceae), 1 —1,5 м зав­вишки, з річними вегетуючими пагонами і здерев'янілими дворічними стеблами, які утворюють квітконосні пагони. Однорічні — сизуваті, прямі, вкриті тонкими коричнево-червоними шипами. Листки чергові, трійчасті або непарно­перисті з 3—5 (7) листочками. Середній листочок на довго­му черешку, бічні сидячі. Квітки зібрані в щиткоподіб-но-волотисте суцвіття в малоквіткових пазушних китицях. Плід — збірна червона або жовта соковита кістянка.

Росте в підліску змішаних та рідколистяних лісів, на галявинах, вирубах, часто утворює суцільні зарості. На Україні поширена в північній частині Лісостепу, в Кар­патах, на Поліссі. Широко культивується.