Сторінка
1

Калина звичайна - Viburnum opulus L.

Червона калина . Скільки тепла, ласки у цих звичних нашому серцю словах. Скільки пісень, легенд присвячено цій скромній рослині. Був звичай над могилою дівчини садити калину як символ чистоти й суму.

Калина має високі декоративні властивості. Навесні вона прикрашається квітами, восени — янтарно-червони­ми гронами плодів і листям, яке поступово червоніє. Не­дарма й зараз у багатьох селах і містах можна побачити цю красуню.

Високий гіллястий кущ (2—4 м заввишки) з сірою ко­рою з родини жимолостевих (Caprifoliaceae). Пагони зеле­нувато-сірі з супротивними великими (до 5—7 мм) брунь­ками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3—5-лопатева, з серцеподібною основою, зе­лена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі. Запашні квітки зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття, крайові великі, білі, безплідні, серединні — дрібніші, двостатеві. Чашечка з п'ятьма зубчиками, ві­ночок п'ятироздільний.

Плоди — ягодоподібні червоні овальні кістянки (6,5—14 мм завдовжки і 4,5—12 мм завширшки) з твер­дою кісточкою.

Росте в підліску змішаних і листяних лісів, по берегах річок і водойм, на луках.

Кора калини містить до 6,5 % смоли, до складу якої входять органічні кислоти (мурашина, оцтова, ізовалеріа­нова, капринова, каприлова, масляна, лінолева, церотино­ва, пальмітинова), фітостеролін, ситостерин і мірициловий спирт, а також дубильні речовини (близько 2 %), флоба­фени і глікозид вібурнін. У плодах до 32 % цукрів, до З % дубильних речовин, е ізовалеріанова і оцтова кислоти, вітамін С. В насінні до 21 % жирної олії.

Рідкий екстракт і відвар кори використовують при внутрішніх кровотечах, а також як спазмолітичний і за­спокійливий засіб у гінекологічній практиці. Зовніш­ньо — для зупинки паренхіматозних кровотеч. Препарати з кори калини знижують артеріальний тиск. Плоди поси­люють скорочення серця і збільшують діурез. Вони входять у вітамінні збори. Після морозів плоди вживають в їжу як засіб від гіпертонії (початкова стадія) і кашлю.

Кору разом з квітками і плодами використовують у ве­теринарії для лікування ящура великої рогатої худоби.

Завдяки високому вмісту пектинів з плодів калини виготовляють мармелад, їх консервують, застосовують як чайно-кавовий сурогат. Можна використовувати як начин­ку для пирогів.

Крім того, плоди калини дають червону, кора — чорно-зелену фарби, придатні для фарбування вовни.

Розмножується насінням і вегетативне (паростками, відсадками, поділом куща і живцями). Всі способи прості i дають добрий результат. Зокрема, насіння після тривалої стратифікації висівають у підготовлений грунт з міжряд­дями 30—40 см. Після дворічного догляду саджанці ви­саджують на постійне місце.

Рослину вирощують у парках для створення окремих груп і живоплотів. Ціниться також як порода, що приваб­лює корисних птахів.

Кору заготовляють з молодих пагонів у квітні —• трав­ні, роблячи кільцеві надрізи, які потім з'єднують по­здовжніми. Сушать на горищах, під наметами, розстелив­ши тонким шаром.

Плоди збирають у вересні — жовтні, зрізуючи ножами або секаторами, сушать у печах або сушарках при темпе­ратурі 50—60 °С. Квітки збирають під час цвітіння і швид­ко висушують у затінку.

Обліпиха крушиноподібна - HippophaerhamnoidesL.

У Стародавній Греції обліпиха була відома як ліку­вальний засіб для коней. Використовували листя, від яких коні швидко набирали масу, а шерсть їх ставала коротшою і блискучішою. Звідси і латинська назва «гіпофе» («гі-пос» — кінь, «фаос» — блискучий).

Це — невелике (до 4 м заввишки) деревце або кущ з родини маслинкових (Elaeagnaceae), з колючими гілками, вкритими сірою корою. Молоді пагони з дрібними кулясти­ми бруньками, вкриті сріблястими, а пізніше іржаво-бури­ми лусочками. Листки лінійно-ланцетні (2—8 см завдовж­ки), цілокраї, зверху зелені, зісподу — бурувато-сріблясті, сидять зближено. Квітки одностатеві. Рослина дводомна. Тичинкові квітки буруваті, в кор.отких колосках, маточко­ві — зеленуваті, малопомітні, сидять у пазухах листків. Маточка одна, зав'язь верхня. Плід — овальна кістянка (7—8 мм завдовжки), жовтувата або оранжево-червона. Плоди сидять густо, ніби обліпляючи стебло. Насіння (до 5 мм, завдовжки) чорне, блискуче, з рівчачком.

У природному стані на Україні росте в дельті р. Дунаю, створюючи на піщаних кучугурах густі зарості. Культиву­ється по всій республіці в полезахисних смугах, у захис­них насадженнях уздовж доріг, у садах і парках. Входить до числа кущових порід для групових насаджень при озе­лененні населених пунктів.

У свіжих достиглих плодах дикорослої алтайської облі­пихи міститься 83,6—86,4 % води, 2,8—7,8 % жирної олії, 8,6—272,5 мг % вітаміну С, 0,9—10,9 — каротину, 0,016— 0,035 — вітаміну В, і 0,038—0,056 мг % рибофлавіну. В олії з плодів — до 300 мг % каротиноїдів, до 60 — каротину, до 160 мг % токоферолів, а в олії з насіння — 3,2 мг % каротину і до 120 — токоферолів. З кори виділе­ний серотонін — речовина, що має протипухлинну дію.

Плоди обліпихи — цінна полівітамінна сировина. Олія, одержана з них, діє як епітелізуючий, гранулюючий і боле­заспокійливий засіб, її застосовують у гінекологічній практиці, для лікування опіків, відморожень, екзем, погано загоюваних зовнішніх виразок, виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, а також для зменшення регене­ративних змін слизової оболонки стравоходу при промене­вій терапії раку.

Крім медичного застосування, плоди мають велике хар­чове значення, їх їдять у свіжому вигляді, використо­вують для виготовлення варення, киселів, пастил, желе тощо. Листя обліпихи містить 10 % дубильних речовин, тому його можна застосовувати для дублення шкір.

Це — світлолюбна рослина, не терпить вирощування з іншими деревами і кущами. Тому її плантації слід створю­вати переважно чисті, з розміщенням садивних місць 3x4 м (допускається й більшими групами). Велике зна­чення має якість садивного матеріалу.

Добре розмножується зимовими живцями. Для цього їх до початку вегетації нарізають завдовжки 40 см. У вико­паний рівчак (ширина — 10, глибина — ЗО см), засипаний сумішшю річкового піску і гумусованого грунту (1 : 1), живці закопують на відстані 3 см один від одного, за­лишаючи зверху дві бруньки (у перші роки обліпиха дає стрижневий корінь і мало розростається). Верхній зріз живців змазують садовим варом. Для кращого укорінен­ня живці затінюють і часто поливають. Можна також роз­множувати обліпиху насінням і відсадками.

Дослідження плантації обліпихи, які вступили у фазу плодоношення, показали, що плодоносить до 40 % дерев. Тому для підвищення врожайності необхідно замінити чо­ловічі особини на жіночі. Зокрема, на ділянці слід залиши­ти не більше 15 % чоловічих особин. Чим більша планта­ція, тим менше їх потрібно. Для успішного росту обліпихи велике значення має агротехніка її вирощування. Так, підготовку грунту слід починати за рік до садіння за системою чорного пару. Грунт повинен мати пухку структуру, особливо на задерні­лих площах.