Сторінка
1

Волошка синя - centaurea cyanus l.

Родина Айстрові — Asteraceae, або Складноцвіті — Compositae

Як виглядає волошка? Однорічна трав'яниста сіро-зелена пух­наста рослина 30—60 см заввишки. Стебло її гіллясте, спрямова­не догори. Листки ланцетно-лінійні, нижні дещо лопатеві, верхні цілокраї. Кошики верхівкові, на довгих квітконіжках. Квітки кра­йові п'ятизубчасті, лійкоподібні, сині або, рідше, білі, рожеві; се­рединні — трубчасті, фіолетові. Цвіте у травні — серпні.

Крайові квітки, вискубуючи їх з коши­ків, під час цвітіння рослини. Швидко сушать у затінку на протязі на дикті або папері (містять барвник ціанін, гіркий глікозид цеп-таврин — кніцин, цукри, слиз, дубильні речовини, пеларгонін, міне­ральні (в основному) солі магнію і калію.

Використовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку крайових квіток волошки, настоюють ЗО хвилин і п'ють по 0,25 склянки тричі на день. При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечо-статевих органах беруть 4 столові лож­ки суміші пелюсток волошки, кори бузини трав'янистої, стовп­чиків (волосся) кукурудзи, листків мучниці, трави хвоща, трави остудника голого і березових бруньок у співвідношенні 1 : 1,5: 1 : : 1,5:0,5 : 1 : 1,5 на 1 л води, настоюють цілу ніч, вранці кип'ятять 7 хвилин і гарячим випивають протягом дня за 5 разів. Проти фурункульозу застосовують суміш квіток волошки си­ньої, трави кропиви дводомної, квіток нагідок, листків горіха во­лоського, трави хвоща польового, трави фіалки триколірної (брат­ків), трави череди і трави вероніки лікарської в співвідношенні 1,5 : 1 : 1 : 1 : 1 : 2 : 1,5 : 1. Беруть 4 столові ложки на 1 л води і готують так само, як при затримці сечі. Курс лікування становить 6 тижнів.

Напаром з 1 чайної ложки крайових квіток волошки в 1 склян­ці окропу промивають очі при кон'юнктивітах, ячмінцях на оці; про­фільтрований через ватку напар закапують у очі по 4—5 крапель тричі на день. При цьому суворо дотримуються асептичних умов.

ПЕРВОЦВІТ ВЕСНЯНИЙ, АБО ЛІКАРСЬКИЙ — Primula veris L.

Родина Первоцвіті — Primulaceae

Як виглядає? Багаторічна трав'яниста рослина до 20 см зав­вишки, з розеткою прикореневих листків овальної або яйцевид­но-овальної форми, сильно зморшкуватих, по краях хвилястих, зарубчасто-зубчастих, поступово звужених у крилатий черешок. Із середини розетки виростає одне або кілька безлистих квіт­коносних стебел із зібраними на верхівці у пониклий зонтик жовтими пахучими квітками. Віночок їх трубчастий з невеликим відгином і з 5 оранжевими плямами в зіві. Кореневище дуже коротке, вертикальне, з пучком тонких коренів. Цвіте в квіт­ні — червні,

На луках, серед чагарників, на лісових галявинах, в розріджених лісах, на схилах, на узбіччях доріг, в лісових і лісостепових районах, рідше — в північно-східних районах Степу (у Харківській області, Куп'янському районі, біля Моначинівки). Рослину з квітками — під час цвітін­ня (сушать швидко), корені — восени або навесні. Свіжі листки вживають як продукт хар­чування для приготування смачних салатів при весняних гіпо- і авітамінозах С і А.

Застосовують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку листків та квіток і настоюють 10 хвилин. П'ють 1—2 склянки на день, ковтками, при лихоманці, простудах, по­в'язаних з захворюваннями горла і легень; для промивання носа при нежитю; при безсонні; головному болю (мігрені), підвище­ній нервовій збудженості, прискореному серцебитті (седативна і спазмолітична дія леткої олії, флавоноїдів, що є у квітках), сапонінів, зокрема примулової кислоти, волемітолу, гіркоти, ду­бильних речовин, глікозидів примулаверину і примверину); пр» подагрі, ревматизмі і для очищення крові при фурункулах, ви­разках і висипах на тілі (дія вітамину С, сапонінів і складного ефіру саліцилової кислоти). Напар (відвар) з коренів первоцвіту завдяки вмісту сапонінів, кремнієвої кислоти діє як добрий від­харкувальний засіб при сухому кашлі і бронхітах. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку подрібнених коренів і п'ють тричі-двічі на день по півсклянки (запалення легень, астма, коклюш),

чебрець звичай­ний Thymus serpyllum L. (Thymus chamaedrys Fr.)

Багаторічна трав'яниста рослина завдовжки 5 — 30 см, з лежачими стеблами, що вкорінюються, при Основі дерев'яніючі; квітучі гілки висхідні. Листки дріб­ні, яйцевидні, короткочерешкові. Віночки рожеві, іноді білі. Квітки зібрані в головки. Цвіте з травня до осені. Росте (залежно від виду і різновидності) по сухих схи­лах, борах або в степах, на піщаних грунтах, у сухих соснових лісах, на межах, горбах, лісових галявинах. Поширена повсюдно. Рослина в народі дуже популярна, особливо у слов'ян. Ще за часів язичества наші предки на кострища клали чебрець, коли курили фіміам перед богами. І тепер вживають траву чебрецю для обкурю­вання приміщень, наприклад, корівників після отелу корів, Для обкурювання молочних горшків, підкурюють ним також наляканих дітей.

Збирають усю траву, коли вона цвіте.

Зовнішньо траву чебрецю вживають для ароматич­них ванн при хворобах порушеного обміну речовин в дитячій практиці.

У водному настої (60,0 г на 1 л кип'ятку) чебрець вживають для примочок і промивань запалених очей.

Зберігання. Трава чебрецю зберігається в добре закупорених коробках.

Вероніка лікарська — Veronica officinalis L.

Багаторічна трав'яниста рослина завдовжки 10— 30 см, з повзучим стеблом, при основі галузистим, яке утворює дерновину, до верхівки висхідним, вкритим ча­стими короткими волосками. Листки звужені в дуже короткий черешок, оберненояйцевидні, зарубчасто-пил­часті, злегка шорсткі. Багатоквіткові квітконосні грона виростають з однієї лише пазухи двох супротивних лист­ків. Квітки блідо-голубі з ліловим відтінком, рідше білі. Цвіте з червня до кінця серпня. Росте в гаях серед чагарників, переважно в хвойних лісах, в чорноземній смузі значно рідше. Поширена більше в лісових і лісо­степових районах. Свіжа трава без запаху, висушена має приємний запах. На смак терпка, гіркувата.

Збирають усю траву без коренів під час цвітіння. В народі вживають траву вероніки всередину і зовніш­ньо. Всередину у вигляді чаю з напару (20,0 г трави на 1 л води) при простудних захворюваннях, астмі і хво­робах сечостатевих органів. Зовнішньо — для ванн, особ­ливо дітям, при хворобах шкіри, прищах, висипах, на­гноєннях і при корості.

У своїй особистій практиці я застосовував траву ве­роніки всередину і зовнішньо. Всередину при всіх видах висипів і прищів на шкірі, при екземі, золотусі, грибко­вих ураженнях шкіри — як чай в суміші вероніки з тра­вою триколірної фіалки (№ 120) і травою череди (№ 116), все в рівних частинах, по 10,0 г кожного на 1 л кип'ятку. Випивають цей напар протягом дня. Для зов­нішнього вживання хороша настойка: 250,0 г соку, від­жатого з розім'ятої свіжої трави вероніки, залити 250,0 г 90° спирту і настоювати 10 днів. Настойку фільтрують і до неї додають ще 250,0 г такого ж спирту, знову філь­трують крізь ватку і потім у фільтрат додають 10,0 г перувіанського бальзаму. Перед вживанням збовтувати. Цією настойкою я користувався при різних формах за­хворювання шкіри, в тому числі й волосистої частини голови. Крім того, таку настойку, розбавлену 2 части­нами перевареної води, я з успіхом застосовував у ви­гляді промивань і примочок при легких пораненнях, по­різах, ушибах, при свербінні на тілі і на голові (втиран­ня в корені волосся).