Сторінка
1

Захист прав працівників на охорону праці

План роботи:

1.Охорона праці, як окрема галузь права.

2.Система законодавчих актів, що регулюють

охорону праці.

3.Гарантії захисту прав працівників на охорону праці.

4.Відповідальність за порушення нормативно-

правових актів про охорону праці

5.Соціальне страхування від нещасних випадків

на виробництві – гарантія захисту права

працівника на охорону праці.

1.Охорона праці, як окрема галузь права

Загальна декларація прав людини проголосила право кожно­го на справедливі та сприятливі умови праці, складовою части­ною якого є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Право на безпечні та нешкідливі умови праці визнано в Укра­їні одним з конституційних прав людини і громадянина. Забез­печення цього права здійснюється за допомогою системи право­вих, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітар­но-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці.

У науковій літературі охорона праці розглядається як еконо­мічна, соціальна та правова категорії. Більше того, охорону пра­ці як правову категорію розглядають у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють сукупність правових норм, що регулюють увесь комплекс су­спільних відносин у сфері застосування праці. До них належать також норми, що забороняють необґрунтовану відмову у прий­нятті на роботу чи незаконне звільнення, що встановлюють мак­симальну тривалість робочого часу та мінімальну тривалість часу відпочинку тощо. Сукупність норм, що регулюють вста­новлення безпечних та нешкідливих умов праці з метою запо­бігання негативному впливу виробничого середовища на життя та здоров'я працівників, розглядають як поняття охорони праці у вузькому значенні.

Наукою трудового права охорона праці розглядається також як інститут трудового права, правовий принцип, елемент трудових правовідносин та система законодавства.

Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю пра­вових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності шляхом встановлення безпечних і нешкідли­вих умов праці. До цього інституту входять норми, що встанов­люють загальні вимоги охорони праці; профілактичні норми, спрямовані на попередження виникнення виробничого травма­тизму і професійних захворювань; норми, що встановлюють обо­в'язки роботодавців та працівників з питань охорони праці; нор­ми, що містять додаткові заходи охорони праці окремих катего­рій працівників.

Як правовий принцип трудового права охорона праці відобра­жає зміст усіх норм трудового права, які своєю сутністю спрямо­вані на охорону здоров'я та працездатності працівників. У цьому значенні охорона праці є галузевим правовим принципом, ос­кільки відображає його соціальну спрямованість на захист тру­дових прав працівників.

Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов'язків щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Тому охорону праці розглядають як елемент трудових правовідносин. Працівники мають право на безпечні та нешкід­ливі умови праці та охорону здоров'я в процесі професійної дія­льності. Роботодавець зобов'язаний створити у кожному струк­турному підрозділі і на кожному робочому місці умови праці, що відповідають вимогам нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Цей обов'язок роботодавця є комплексом зобов'я­зань, встановлених чинним законодавством, колективними та трудовими договорами і угодами.

Законодавством також і на працівника покладаються зобов'я­зання з охорони праці. Він зобов'язаний знати і виконувати нормативно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зо­бов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним та трудовим договорами, проходити обов'язкові медичні огляди і співпрацювати з роботодавцем в організації безпечних і нешкід­ливих умов праці. Порушення працівниками зазначених обо­в'язків вважається дисциплінарним проступком, відповідно ро­ботодавець має право застосувати до працівника заходи дисцип­лінарної відповідальності.

2.Система законодавчих актів, що регулюють

охорону праці

Охорону праці розглядають як своєрідну систему законодав­ства. Найважливіші норми, що регулюють питання охорони пра­ці, передбачені в Конституції України, КЗпП України та Законі України «Про охорону праці». Україна одна з перших держав на пострадянських теренах прийняла спеціальний закон, що комп­лексно регулює питання охорони праці. У подальшому його нор­ми були конкретизовані шляхом прийняття підзаконних норма­тивно-правових актів, що сформували цілком самостійну гілку у складі кодифікованого трудового законодавства України. Врахо­вуючи основні міжнародні стандарти у сфері охорони праці, на­ціональне законодавство встановлює пріоритетність життя та здоров'я працівників над результатами виробничої діяльності роботодавців, право на одержання інформації з питань охорони праці, повну та всебічну поінформованість працівника про наяв­ні шкідливі і небезпечні умови праці, передбачає систему орга­нізації управління охороною праці на національному і виробни­чому рівнях, створення спеціальних служб, що здійснюють комп­лексне управління охороною праці, запроваджує принципи піль­гового оподаткування доходів роботодавця, гнучких важелів коригування розмірів страхових внесків роботодавця на загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних ви­падків і професійних захворювань, застосування штрафних санк­цій тощо.

Центральне місце у системі законодавства України про охоро­ну праці займає Закон України «Про охорону праці» від 14 жовт­ня 1992 р. № 2694-ХП, а Законом України від 21 листопада 2002 р. № 229-ІУ його викладено у новій редакції. Він містить дев'ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, дер­жавне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною пращ, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячено нормативно-правовим актам з охорони праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та їх скасування.