Сторінка
3

Захист прав працівників на охорону праці

3.Гарантії захисту прав працівників на охорону праці

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім праців­никам, а також передбачає додаткові гарантії для певних катего­рій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров'я. До таких категорій належать працівники, які пра­цюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують пра­вове становище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.

Відповідність умов трудового договору чинному законодавст­ву про охорону праці повинна забезпечуватися і під час його реа­лізації. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів ви­робництва, стан засобів колективного та індивідуального захис­ту, що використовуються працівником, а також санітарно-побу­тові умови повинні відповідати вимогам нормативних правових актів з охорони праці.

Важливою гарантією захисту права працівника на охорону праці є надання працівнику ін­формації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочо­му місці. Крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов'язаний проінформувати громадянина про наявні на майбут­ньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі факто­ри, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідоми­ти майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров'я та озна­йомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму вико­наного роботодавцем обов'язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві не встанов­лено виду документа, у якому майбутній працівник розписуєть­ся про одержання такої інформації, то його форма визначається на конкретному підприємстві, в установі, організації. Цим доку­ментом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Про­понується такі записи робити в особовій картці, акті атестації робочого місця.

Обов'язкове інформування працівника про зміни законо­давства щодо охорони праці та приведення умов праці у відпо­відність до нього покладається на роботодавця. Таке інформу­вання здійснюється шляхом проведення навчання з питань охо­рони праці, наприклад, позапланового інструктажу.

Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усу­нення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Гарантією захисту права працівників на безпечні і нешкідливі умови праці є вико­нання працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров'я, що забезпечується встановленням законодав­чих обмежень при укладенні трудових договорів і переведенні працівників на легшу роботу.

Законодавством України передбачено гарантії у випадках ви­никнення загрози життю і здоров'ю працівників, нестворення роботодавцями відповідних умов праці, що забезпечують їх без­пеку та гігієну. До таких належать право працівника відмовити­ся від виконання роботи у разі виникнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю, право працівника розірвати тру­довий договір з власної ініціативи, встановлення юридичної від­повідальності роботодавця за порушення законодавства про охо­рону праці. Зазначені гарантії відображають зміст одного з дер­жавних принципів у сфері охорони праці — пріоритету життя і здоров'я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля (ст. 6 Закону України «Про охорону праці»). Така відмова буде правомірною, якщо працівник негай­но повідомить про цей факт безпосереднього керівника чи робо­тодавця. За необхідності факт її наявності підтверджується спе­ціалістами з охорони праці підприємства за участю представни­ка профспілки, членом якої є працівник, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового агента з питань охорони праці. У випадку виникнення конфлік­ту факт її наявності підтверджується відповідним органом дер­жавного нагляду за охороною праці і представником профспіл­ки.

Дії працівника, який відмовився від виконання дорученої ро­боти з дотриманням підстав та порядку відмови, не вважаються порушенням трудової дисципліни. За ним зберігається місце праці, а за час простою, що виник не з його вини, виплачується середній заробіток.

У випадку невиконання роботодавцем зобов'язань щодо ство­рення безпечних і нешкідливих умов праці, порушення законо­давства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань працівник має право розірвати трудовий договір з влас­ної ініціативи. Роботодавець зобов'язаний розірвати трудовий договір у строк, визначений працівником. Оскільки звільнення працівника із зазначеної підстави відбувається не з його вини, то працівникові виплачується вихідна допомога. Розмір вихідної допомоги визначається у колективному договорі, але у будь-яко­му випадку не може бути менший тримісячного заробітку пра­цівника. У трудову книжку вноситься запис про підставу та при­чини звільнення працівника.