Сторінка
10

Організація і функціонування провідних банківських систем зарубіжних країн

Державні фінансово-кредитні інститути фінансують лише ті сфери економіки, де з певних причин не працюють ко­мерційні банки. Кредит цих установ традиційно найбільш пільговий завдяки тому, що вони отримують кошти від Бюро довірчих фондів під офіційно встановлений низький відсоток і самі працюють як органи фінансування.

Законодавство Японії на відміну від законодавства інших країн чітко розподіляє повноваження між банками і фондови­ми компаніями, не дозволяючи їм втручатися в сферу операцій один одного.

Комерційні банки виконують широке коло операцій та послуг (понад 300 видів), які законодавче регламентовані: приймання коштів у депозити; коротко-, середньо- і довго­строкові позики малому і середньому бізнесу, великим корпо­раціям, федеральним і місцевим органам влади; фінансові та трастові послуги; електронні та брокерські послуги; операції з дорожніми чеками тощо. Комерційний банк не може розпоча­ти свою діяльність без спеціальної ліцензії Міністерства фінансів. Для отримання ліцензії засновники повинні забезпе­чити відповідність капіталу, активів та пасивів банку встанов­леним нормативам, мати необхідний досвід та знання, певний соціальний статус. Банк повинен бути організованим у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менш як 1 млрд. ієн. У його назві має бути слово “чінка” (банк). Дозвіл Міністерства фінансів необхідний також і для відкриття відділень банку.

Особливістю розвитку Японської кредитно-банківської системи є функціонування фінансово-промислових груп, на чолі кожної з яких стоїть великий приватний комерційний банк, пов’язаний з групою промислових компаній. Кожний учасник такої групи є власником звичайних акцій інших членів. Такі комерційні банки надають позики компаніям і володіють значною часткою боргових зобов’язань цих ком­паній.

Велике значення для підтримання стабільності банківської системи, запобігання можливим банківським банкрутствам і захисту інтересів вкладників має Корпорація з гарантій банківських вкладів, створена в 1971 р. Кожний японський банк щомісяця сплачує певні внески до фонду Корпорації, з якого забезпечується відшкодування втраченого капіталу.

Проведена в 1998р. в Японії банківська реформа передба­чила певну лібералізацію банківської діяльності, а також поси­лення процесів інтернаціоналізації банківської сфери. Скасо­вано більшість обмежень на валютні операції, а також на банківські угоди, пов'язані з ввезенням і вивезенням капіталу знято заборони, що перешкоджали банкам вводити нові фіна­нсові продукти. Міським банкам дозволено відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філії; а банки довгостроко­вого кредиту можуть перетворюватися на комерційні банки або зливатися з ними; трастові банки отримали право на відкриття філій для здійснення операцій із цінними паперами тощо.

Росія. В колишньому СРСР тривалий час діяла моно-банківська система, заснована на функціонуванні лише одного банку— Державного банку СРСР з широкими функціями — головний державний, кредитний, розрахунковий і касовий, інститут країни, її емісійний центр. Він виступав як орган державного управління і одночасно як орган державного контролю.

Сучасна банківська система Російської Федерації скла­лась внаслідок проведення різних перетворень, які почались з 1987р Законодавчу основу функціонування, банківської систе­ми Росії ринкового типу було створено у грудні 1990 р. з при­йняттям законів “Про Центральний банк РРФСР” і “Про банки і банківську діяльність”. Відповідно до них у Росії скла­лась дворівнева банківська система: перший рівень — Цент­ральний банк Російської Федерації; другий — кредитні устано­ви: комерційні банки та інші небанківські фінансово-кредитні установи.

Банківська система Росії є ключовою частиною фінансової системи країни, що концентрує основний спектр кредитних і фінансових операцій. З кожним роком банківська система Росії вдосконалюється, розширюються мережа філій, пред­ставництв як у середині країни, так і за кордоном, а також ме­режа небанківських кредитних установ. Однією з її особливос­тей є наявність регіональних банківських асоціацій, що зумов­лено федеральними принципами державного устрою Росії. У дворівневій банківській системі Росії унікальне становище займає ощадний банк, який має розгалужену мережу закладів та державні гарантії цілісності вкладів клієнтів.

У фінансовій системі Росії Центральний банк Російської Федерації є головним банком для держави, знаходиться в її власності, а для комерційних банків — банком банків. Відповідно до федерального Закону “Про Центральний Банк Російської Федерації (Банк Росії)” Центральний банк РФ очолює кредитну систему країни, має монопольне право емісії банкнот, здійснює кредитно-грошову політику в інтересах національної економіки.

Головною функцією Центрального Банку РФ є нагляд за комерційними банками і підтримання стабільності та надійності банківської системи в цілому. Правовик статус Банку Росії має такі особливості: з одного боку, Центральний банк Російської Федерації є органом державного управління спеціальної компетенції і здійснює управління грошово-кре­дитною системою держави, в рамках резервної системи виконує такі функції:

— здійснює емісію грошей і організовує їх обіг, провадить розрахунки між банками, концентрує кредитні ресурси і пере­дає їх комерційним банкам;

— обслуговує державний, борг країни, провадить операції на ринку цінних паперів;

— здійснює ліцензування банківської діяльності тощо.

Аз іншого боку, він є юридичною особою і може здійсню­вати цивільно-правові угоди з російськими та іноземними кре­дитними організаціями, з державою в особі Уряду Російської Федерації.

Центральний банк Росії є економічно самостійною устано­вою, здійснює витрати за рахунок власних прибутків. Статут­ний, капітал та інше майно Банку Росії є федеральною власністю.

Банк Росії підзвітний тільки Державній Думі Федеральних зборів РФ і не залежить від виконавчо-розпорядчих органів влади при вирішенні питань, що стосуються компетенції Банку Росії. Державна Дума за поданням Президента РФ при­значає строком на чотири роки та звільняє з посади Голову Центрального банку РФ і членів вищого органу Банку Росії — Ради директорів за поданням Голови Банку Росії, а також аудитора Банку Росії.

Центральний банк Росії утворює централізовану систему з вертикальною структурою управління. Національні банки рес­публік є територіальними установами Банку Росії, здійснюють частину його функцій на певній території, підпорядковані та підзвітні Банку Росії.

Вищим органом Банку Росії є Рада директорів, до якої вхо­дять Голова Правління Банку Росії та 12 членів Ради на постійній основі. Цей колективний орган розробляє у взаємодії з урядом основні напрями єдиної державної грошово-кредитної політики та забезпечує її виконання, приймає рішення про зміну відсоткових ставок, економічних норма­тивів, визначає ліміти операцій на відкритому ринку, умови допуску іноземного капіталу в банківську систему Росії, обся­ги випуску та вилучення готівки з обігу.