Сторінка
4

Організація і функціонування провідних банківських систем зарубіжних країн

До нижнього рівня банківської системи Німеччини нале­жать:

— комерційні (універсальні) банки, в тому числі гроссбанки, провінційні банки;

— ощадні банки;

— кооперативні центральні банки;

— кредитні товариства;

— банки спеціального призначення (державні і приватні іпотечні банки);

— поштові та комунальні банки;

— жироцентралі.

Комерційні (універсальні) банки виконують операції з при­йому коштів у депозити, надають коротко-, середньо- та до­вгострокові позики малому і середньому бізнесу, великим кор­пораціям, федеральним і місцевим органам влади, виконують фінансові і трастові операції, операції з дорожніми чеками, ро­зрахунково-касове обслуговування клієнтів, надають елект­ронні та брокерські послуги. Комерційні банки також виступають власниками капіталу корпорацій, здійснюють емісію і розміщення цінних паперів, створюють і володіють інвестиційними фондами тощо Провідна роль у банківській системі Німеччини належить комерційним універсальним банкам (гроссбанкам) — Дойче Банку, Дрезднер Банку і Комерцбанку, які здійснюють практично всі види банківських операцій, за винятком емісії банкнот і надання іпотечного кредиту.

Загалом для комерційних банків Німеччини характерним є посилення процесів універсалізації діяльності їх (90% всіх банків належать до категорії універсальних, на які припадає понад 3/4 усіх банківських депозитів).

Нині зростає роль комерційних банків у наданні клієнтам економічної інформації: з розширенням діяльності клієнтів на міжнародному ринку збільшився обсяг послуг консультатив­ного характеру, включаючи складання фінансово-економічних звітів про стан справ у зацікавленій клієнта країні, пошук по­тенційних партнерів, надання інформації юридичного харак­теру тощо. Заслуговує на увагу досвід Німеччини, яка створи­ла поза мережею звичайних кореспондентських відносин філії та представництва банків (понад 60) — так зване “комплексне обслуговування” за кордоном.

До системи комерційних банків належать також:

— близько 350 приватних банків (кредитні банки), до яких входять три великих, регіональні та інші приватні банки, філії іноземних банків;

— приблизно 3 тис. кооперативних банків: народні банки, сільськогосподарські каси та їх центри;

— понад 70 публічно-ощадних кас і земельних банків (жи­роцентралі);

— спеціалізовані банки: іпотечні, споживчого кредиту, будівельні ощадні каси тощо.

Особливе місце в банківській системі Німеччини посідають спеціалізовані банки: іпотечні банки та інші кредитні установи надають позики під заставу нерухомості, банки спеціального призначення — позики з розстрочкою платежу, а кредитні кооперативи — позики для індивідуального житлового будівництва.

Належне функціонування кредитно-банківської системи Німеччини неможливе без чіткого регулювання і нагляду. Цю функцію виконують Німецький Федеральний банк і Федераль­не відомство нагляду за кредитною справою, яке здійснює дер­жавний нагляд за всіма кредитними установами. Федеральне відомство є самостійним федеральним верховним органом, який керує системою кредитних інститутів, видає ліцензії на банківську діяльність, встановлює обов’язкові вимоги для банківських установ, здійснює нагляд за додержанням банківського законодавства і має право вимагати від банків будь-яку інформацію, провадити ревізії, втручатися в опера­тивну діяльність та видавати розпорядження щодо негайного припинення операцій. У свою чергу, банки зобов’язані інфор­мувати Федеральне відомство про всі зміни щодо їх юридич­ного статусу, надавати місячні та річні баланси. Федеральне відомство підпорядковується вказівкам і службовому нагляду федерального міністра фінансів. Президент відомства призна­чається федеральним Президентом за пропозицією федераль­ного уряду.

Побудова німецької банківської системи та її функціону­вання забезпечують високу стабільність на підставі ефектив­ності диверсифікації і пов’язану з цим високу надійність вкладів у банках.

Франція. Для кредитно-банківської системи Франції харак­терна система державного регулювання банківської справи. Основні ланки включають:

— на верхньому рівні: Центральний банк Франції — Банк де Франс, Центральна кредитна рада. Комітет з банківської регламентації. Комітет з кредитних установ та Банківська комісія;

— на нижньому рівні: комерційні банки різних видів, у тому числі універсальні, народні банки, фінансові компанії, кооперативні кредитні установи, ощадні і страхові каси, това­риства взаємного кредиту, каси муніципального кредиту асоціації та союзи тощо (рис. 1).

До того ж французьке законодавство передбачає створення комерційних банків у таких формах: повне товариство; просте або акціонерне командитне товариство; акціонерне товарист­во з постійним капіталом.

Керівна роль у структурі органів управління кредитно-банківською системою Франції належить Центральному емісійному банку Франції — Банк де Франс. Відповідно до За­кону Франції “Про Статут Банку Франції” у редакції від 4 сер­пня 1993р. Банк де Франс є державним банком, який зобов’язаний визначати кредитно-грошову політику державні володіє винятковим правом кредитної та готівково-грошової емісії. До компетенції Банк де Франс належать: розробка і реалізація основних напрямів грошово-кредитної політики країни; емісія банкнот; забезпечення чіткої і надійної роботи платіжної системи, її безпеки, турбота про розвиток кредитно-банківської системи в цілому; забезпечення органів управління кредитної системи країни всім необхідним для виконання по­кладених на неї функцій. Аналіз компетенції Банк де Франс свідчить, що йому відведена роль виконавчого органу в сис­темі органів управління кредитними установами і по суті він опікує всю кредитно-банківську систему Франції.

Статус і організація Банк де Фране суттєво змінилися після налагодження європейського співробітництва в банківській сфері, створення Європейського центрального банку і гар­монізації французького банківського законодавства до норм Європейського Союзу. Центральна банківська установа Франції стала незалежною, а взаємовідносини з гілками влади чітко розмежовані. Банк де Франс (як і центральні банки провідних зарубіжних країн) посідає вузлове місце в організації фінансової системи, створює сприятливі умови для її функціонування, визначає грошово-кредитну політику в дер­жаві, забезпечує надійність банківського сектора.