Сторінка
2

Детермінізм

Серед умов зустрічаються більш істотні та менш істотні. При цьому іноді питома вага умови в загальній детермінації настільки великий, що дає привід для змішання його із самою причиною. Щоб уникнути цього у своїй практичній і науковій діяльності, потрібно завжди пам'ятати, що при всій схожості умов і причини між ними є принципове розходження, причина і наслідок зв'язані між собою генетично, тобто причина породжує наслідок, у той час як умова ні в якому разі не породжує, а лише сприяє її породженню.

Розрізняють умови необхідні і достатні. Сукупність необхідних умов визначає реальну можливість породження даного наслідку, але ці умови повинні бути не тільки необхідні, але і достатні, тому що тільки в цьому випадку можливість може перетворитися в дійсність. Категорії "можливість" і "дійсність" будуть нами розглянуті трохи пізніше.

У систему детермінації явищ (особливо суспільних) найчастіше входить привід — той чи інший фактор, що обумовлює лише момент, час виникнення наслідку. Як правило, як привід виступає фактор несуттєвий, випадковий стосовно основних причинно-наслідкових зв'язків, тому він не може зробити й істотного впливу ні на причину, ні на наслідок. Така справа з приводами, що приводять до початку воєн, революцій, інших історичних подій. Згадаємо в зв'язку з цим розстріл демонстрації 9 січня 1905 року і початок першої революції, убивство австрійського ерцгерцога в Сараєві в 1914 році і початок першої світової війни і т.д. У всіх подібних випадках привід відіграє роль пускового механізму, спускового гачка, що змушує причину спрацьовувати. Ідентичну роль привід виконує й в інших сферах, зокрема в розвитку наукового пізнання. Один раз Н.І. Лобачевському доручили прочитати курс лекцій для казанських чиновників, які не мали середньої освіти. По ходу однієї з лекцій він кілька разів змушений був повертатися до п'ятого постулату Евкліда (про паралельність прямих), але щоразу виявляв повне нерозуміння його чиновниками. Тоді Лобачевський вирішив: "Якщо постулат не розуміють, може він не вірний?" Привід цей привів Лобачевского до глибоких роздумів, у результаті яких з'явилася його неевклідова геометрія. Причиною же її появи, зрозуміло, були явища більш істотні: протиріччя, які нагромадилися в самій геометрії.

2.2. Можливість і дійсність у детермінізмі

Після того як ми познайомилися з основними елементами каузальної детермінації (сама причина, умови, привід), логічно перейти до розгляду категорій "можливість" і "дійсність".

Дотепер, розглядаючи категорії "необхідність і випадковість", "причина і наслідок", ми мали на увазі дійсне (актуальне) буття предметів і явищ. Але крім буття дійсного існує, як уже відзначалося, буття можливе, потенційне, тобто усе, що згодом стане дійсним, виступає спочатку як можливе. Рух, по Аристотелю, і є "здійснення можливого як такого".

Саме поняття "дійсність" вживається у філософській літературі в двох змістах. У широкому змісті під дійсністю розуміється увесь реальний світ, і тоді дійсність містить у собі і власні тенденції, здібності до розвитку, тобто можливості. У вузькому змісті під дійсністю мають на увазі не всяке буття, а лише сформувалося, розвинене.

У цьому вузькому змісті ми говоримо про дійсність, співвідносячи її з парної їй категорією можливості. Можливість є закономірна тенденція розвитку об'єкта, за певних умов перехідна в дійсність. Тоді дійсність є реалізована можливість. Можливість так само об'єктивна, як і дійсність. У цьому людина переконується при спогляданні безупинних змін у навколишньому світі, а також у ході своєї практичної діяльності в міру перетворення мети (можливості) у результат (дійсність).

Будь-яка можливість являє собою такий стан у розвитку, коли частина необхідних факторів, що детермінують, уже в наявності, але "комплект" їх ще недостатній, або такий стан, коли цей "комплект" уже представлений, але складові його компоненти ще недостатньо зрілі. З обліком цього розрізняють можливості реальні і формальні. Під реальними можливостями маються на увазі також можливості, що визначаються необхідними властивостями і зв'язками предмета (наприклад, можливість переходу речовини з одного агрегатного стану в інше). Формальні ж можливості визначаються випадковими властивостями і зв'язками предмета, причому ця безліч випадків повинна перетнутися в одній крапці. Скористаємося відомим гегелівським прикладом з турецьким султаном, що може стати Папою Римським. При яких умовах це може відбутися? По-перше, потрібно, щоб султан-мусульманин раптом захотів звернутися в християнську (і саме католицьку) віру, що не випливає з необхідністю з його природи людини, тим більше людини такого високого рангу. По-друге, потрібно, щоб він став католицьким священиком і дослужився до кардинала, тому що інакше він не може бути кандидатом у Папи, і весь цей шлях теж унизаний випадками. По-третє, потрібно, щоб на самих виборах (у цій своєрідній крапці біфуркації) він одержав перевагу перед іншими, рівними йому, а може бути, навіть переважаючими його, кандидатами. Погодимося, що таку вітіювату можливість перетворення турецького султана в Папу Римського не можна назвати реальної.