Сторінка
12

Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана

Інтуїція і логіка виступають не просто як елементи люд­ського мислення, а як взаємопроникаючі його моменти. Тому неправильно було б різко розмежовувати до­свідне пізнання як сферу панування інтуїції і теоретичне пізнання як сферу панування логіки. Доцільно говорити лише про переважання інтуїції чи логіки у вказаних сферах.

У найстрогіше логічне доведення органічно вплетена інтуїція. Вона стає тут елементом, що об'єднує в цілісність увесь ланцюг елементів доведення (інтуїтивним є і перехід від однієї ланки ланцюга до іншої). Наявність інтуїції в будь-якому логічному міркуванні виявляється у факті не­достатності однієї лише формальної сторони доведення. Кожному викладачеві відомо, що мало просто послідовно викласти хід доведення того чи іншого положення. Для слухачів таке доведення виступає лише як механічна су­купність ланок логічного ланцюга. Необхідні певні зусил­ля, щоб ці ланки (кожна окремо добре відома слухачам) злилися в їх головах в єдиний, цілісний ланцюг — вис­новок.

Слід зазначити, що й осягнення такої цілісності отри­мується інтуїтивно. Проблема інтуїції стає тут проблемою розуміння, яка набула нині глобального значення, далеко вийшовши за межі суто навчальних питань. У філософсько­му плані ця проблема нині інтенсивно опрацьовується пред­ставниками герменевтики, в нашій же філософській літе­ратурі вона тільки-но починає розроблятися. До недавнього часу не тільки дослідженню, але й самій постановці про­блеми розуміння заважали настанови на заперечення будь-якого інакомислення, утвердження «класової непримирен­ності» до будь-яких проявів «непролетарської» ідеології.

Не існує й інтуїції, «вільної» від логіки. Логіка присут­ня в будь-якому інтуїтивному знанні в наявному вигляді. Адже логічне конструювання теоретичної системи на базі інтуїтивно отриманих вихідних принципів є не чим іншим, як втіленням тієї неявної логіки, яка в «згорнутому» ви­гляді містилася у вихідних принципах. Більше того, логіка й інтуїція являють собою, по суті, один і той же рух пізнан­ня, але тільки в протилежних напрямах. Висловлюючись мовою математики, їм притаманні «різні знаки».

Вище вже йшлося про те, що вихідні принципи теорії не можуть бути результатом логічних міркувань і пізна­ються лише інтуїтивно. Та це справедливо лише тоді, коли йдеться п|ро логічні засоби даної теорії, які цілком можли­во отримати логічними засобами іншої, більш потужної теоретичної системи. Так, класична механіка (зі своїми вихідними принципами) може бути виведена з квантової механіки як граничний випадок останньої. Таким же чи­ном параболічна (евклідова), гіперболічна (Лобачевсько­го) і еліптична (Рімапл) геометрії можуть бути отримані логічними засобами геометрії Рімапа в широкому розу­мінні.

Реальний рух пізнання, звичайно, йде від теорії меншої загальності до теорії більшої загальності. При цьому нова теорія не виключає попередню, а включає її в себе, по-но­вому організуючи її зміст. «Кожна епоха в науці,—заува­жує Б. Г. Кузнецов,— відрізняється від попередньої не за­ходом вчорашнього сонця, а появою нового, більш яскра­вого світла. В новому освітленні старе джерело світла не згасає і не зникає. Воно тепер освітлює лише частину кар­тини світу. Стара теорія стає окремим випадком більш загальної і точної». Тому цілком природно, що засновки, з яких можуть бути отримані логічним шляхом вихідні принципи теорії, завжди лежать за її межами, у сфері но­вої, більш загальної теорії.

Вихід за межі неможливий засобами даної теорії, оскільки тут правомірна лише інтуїція. Рухаючись від да­ної до більш загальної теорії, а від неї до ще загальнішої . і т. д., людина реалізує переходи за допомогою інтуїції. І лише оглядаючи з позицій більш загальної теорії компо­ненти, що входять до неї як граничні випадки, можна вивес­ти за допомогою логіки те, що в реальному історичному русі пізнання осягалося інтуїтивно.

Отримані засобами інтуїції знання пізніше можуть бути опредметнені в мові, виражені, згідно з Я. О. Пономарьовим, у знакових моделях звичайної мови, формалізовані засобами метамови і т. п. Вони, таким чином, можуть зов­сім перестати бути інтуїтивним знанням. Однак за похо­дженням вони завжди залишаться інтуїтивно здобутими знаннями. Тому логіка може обгрунтувати "вихідні принци­пи попередніх теорій лише «заднім числом», при зворотно­му рухові — від теперішнього до минулого.

Проте, щоб мати можливість такого зворотного руху, необхідно, щоб минуле вже здійснилось, а це можливо лише інтуїтивно. Таким чином, абсолютне протиставлення логіки й інтуїції (як і всяка абсолютизація) неправомірне. Логіка й інтуїція органічно пов'язані, взаємопроникають у реальному процесі пізнання, і всяка спроба розірвати їх унеможливлює саме пізнання.

Осягнення істини, отже, це не знаходження якогось го­тового результату. Таке осягнення є вибором, вільним твор­чим вибором. Так, закони електрики (сукупність об'єктив­них взаємозв'язків, що утворює сферу електричних явищ) у своєму функціонуванні знаходять найрізномінітніші при­родні прояви, які, однак, обмежені певним колом можли­вого в природі. Ні електростанції, ні високовольтні лінії електропередач не народжуються в самій природі. І яким би повним і глибоким не було відображення людиною при­родної електрики, коли б це відображення лише копіюва­ло природний процес, людина ніколи не тільки не збуду­вала б жодної електростанції, але й найелементарнішого громовідводу. Але в тому-то й справа, що, осягаючи істину про електрику, людина при цьому не просто «знаходить» її в певному об'єктивному стані речей, не просто «йде услід за порядком природи», але й вносить у цей порядок щось від себе, стає ніби співавтором природи, а не лише її слух­няним учнем.

Процес осягнення істини, оскільки він здійснюється в ході пізнавальної діяльності реальної (а не зведеної, як у Гегеля до самосвідомості) людини, є насамперед активним творчим процесом, а не автоматичним, однозначно детермі­нованим природною необхідністю «доведенням» істини. В процесі пізнання людина не просто «виконує настанови» тієї чи іншої логічної схеми, що відображає вимоги наяв­ної необхідності, а вільно обирає свій шлях.

Висновок

Розглянувши цей матеріал ми познайомились з пізнанням як творчістю , з проблемами істини , з суб”єктивними і о”бєктивними характеристиками істини , з їх абсолютними та відносними характеристиками. Познайомились і проаналізуали шляхи і способи пізнавального освоєння світу. Освоїли, що існують досвідно-практичні джерела пізнання.