Сторінка
1
З М І С Т
Вступ……………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. Співвідношення людина-буття в процесі розвитку історії філософії 9
1.1.Еволюціонізм та Біблійна оповідь виникнення людини…………….9
1.2.Особа як „Я є” і, отже, як буття у найбільш властивому розумінні………………………………… ………………………………15
1.3.Розумнісь особи та її здатність до пізнання……………………… .31
РОЗДІЛ 2. Цінність людської особи. ………………………………… 41
2.1. Трансцендентність, досягнута у пережитті цінності та у відповіді на цінність…………………………………………………………………….41
2.2.Афективність і відповідь на цінність……………………………… 51
2.3.Суб’єктність яка проявляється у відповідь на цінність…………….59
Висновки………………………………………………………………….68
Список використаних джерел…………………………………………71
ВСТУП
Ми живемо у час зрушень та пошуків, час падіння старих й возвеличення нових ідеалів, час змін та сумнівів. Тож не дивно, що саме зараз ми стаємо свідками появи нових пророків, новітніх „експертів від життя”, кожний з яких пропонує свій власний набір рецептів осягнення щастя, своє власне повчання, в чому ж воно, врешті-решт, полягає.
Нам усім випала честь жити у переломний період історії європейської цивілізації. Після неочікуваного для багатьох людей від політики падіння комуністичної політичної та суспільної системи, яке було викликане світоглядним банкрутством останньої, кожний з нас опинився перед вибором, як жити, що робити далі. Щоб відповісти на ці запитання, перш за все, мусимо замислитись над тим, в якій ситуації ми опинились, що відбувається довкола нас і що, зрештою, привело до падіння комунізму.
Важливо усвідомити, що комунізм зазнав поразки не стільки в конкуренції з капіталістичним способом життя скільки внаслідок своєї фатальної помилки щодо природи людини. Комунізм не склав іспиту на людськість, чи, краще сказати, людяність. Він був приречений від самого початку, коли, проголосивши услід за своїми історичними натхненниками в особі Гегеля, Маркса та Леніна і детоталітаризму та незалежного від окремої людини історичного прогресу, заперечив етичну автономію людини. Людина перестала сприйматися як автономний центр етичного життя та дії. її життя мало розчинитися у „справжніх” учасниках історичного дійства: суспільному класі, політичній партії чи державі. Вже не самій людині у власній совісті перед особовим Богом доводилось зважувати й розпізнавати, що є добром і злом. Це за неї робила партія чи клас. У підсумку людина відчужувалася від себе самої. Відбувалася справжня дегуманізація людини.
Як тут не згадати пророчі слова Івана Франка з його статті „Що таке поступ?”, надрукованої задовго до трагічного початку комуністичного експерименту над народами Східної Європи: ,,та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка,” — пише Іван Франко, змальовуючи марксистську модель взаємин між людською особою та державою. Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би народною тюрмою. Це не могло не привести у якийсь момент до світоглядної революції у свідомості людини, над природою якої було вчинене подібне насильство.[39,179c.
Зазвичай руйнувати легко. Але колись надходить той час, коли треба починати будувати. Що ж, ми всі відчуваємо, що він вже надійшов. І саме тепер ми зустрічаємося з масою проблем, від вирішення яких залежатиме вся наша новобудова. Що ми хочемо будувати і на чому?
Щоб не повторювати однієї і тієї ж помилки, відповідь на це питання ми повинні розпочати з філософського з’ясування онтологічних та антропологічних підвалин майбутньої будівлі. Цим фундаментом є сама людина, а точніше, її природа.
Тепер же, коли безповоротно відходять одні ідеали, але ще не сформовані нові, у своєрідному світоглядному вакуумі людина опиняється перед загрозою нігілізму. Цей нігілізм набуває форми безпринципності та цинізму, що зводяться у незаперечний принцип життя та поведінки. Відомо, що саме моральні ідеали, хай якими б вони були, дозволяють людині дистанціюватися від вимог її інстинктивного життя, тобто здобути той життєво необхідний мінімум свободи, який би дозволив їй почувати себе людиною.
Якщо людина не має ідеалів, вона втрачає мотиваційну основу своєї поведінки. Тоді, за словами Клайва Люїса, людина, відкинувши „я повинен” стосовно морального ідеалу, залишається з суб'єктивним „я хочу.”
Іншими словами, вона стає іграшкою своїх сліпих інстинктів, маріонеткою спонтанних відрухів й реакцій її тілесності. Понад те, вона стає вразливою на маніпуляцію з боку чужої волі, яка здійснюється через друковані й телевізійні мас-медіа або через методи „батога та пряника” у різних соціальних ініціативах. Чи не це ми переживаємо тепер на власній шкірі? Часом складається враження, що на поверхні життя з'явилися всі приспані чи пригнічені низькі інстинкти, що гроші стають новим ідолом і новим мірилом вартості людини та її життя.
Що ж спільного ми знаходимо в усіх тих, хто претендує бути персоналістом у нашому розумінні цього слова? Об’єднує усіх переконання в особливому становищі людини у всесвіті. Мабуть, найкраще цей особливий, своєрідний статус людини зумів передати німецький філософ, одна зі знакових фігур персоналізму XX ст., Макс Шелер. У передмові до другого видання свого фундаментального твору „Формалізм в етиці та матеріальна етика цінностей" в одному реченні він формулює своєрідний маніфест персоналізму: „Найістотнішою і найважливішою думкою, яку — наскільки це можливо — мали б обгрунтувати та передати ці дослідження, є твердження, що остаточне значення і цінність цілого світу в кінцевому підсумку повинні вимірюватися виключно самим буттям (а не продуктивністю чи функціональністю) осіб, їхнім якнайдосконалішим ставанням добрими, їхнім найбагатшим сповненням та найдовершенішим зростанням, їхньою найчистішою красою та внутрішньою гармонією.”[18,203c.]
Завантажити реферат