Сторінка
9

Проблема людини у системі буття

Особове власне „Я” триває також набагато досконаліше, ніж матерія, тому що воно триває свідомо. У свідомості, знанні, пам’яті, очікуванні майбутнього, надіях і роздумах воно свідомо живе і посідає себе як ідентичний суб’єкт, що триває у своїх понадактуальних пережиттях.

До того ж, свідомий суб'єкт у певному розумінні піднімається над потоком змін і часу, в якому перебуває матеріальний світ, завдяки тому, що цей суб'єкт може утримувати в пам’яті речі, які відходять у минуле, і таким чином рятувати їх від повного зникнення. Крім того свідома скерованість до правди і позачасових вічних правд означає трансценденцію свідомого суб’єкта понад хаосом часовості.[9,324c.]

Давайте задумаємося над характерною ознакою субстанції, яка полягає в її здатності набувати протилежних рис. Ця досконалість полягає, перш за все, в її здатності поєднувати в собі полярні, тобто несуперечливі і взаємодоповнюючі протилежності і творити з них вищу єдність. Ця здатність поєднувати полярні тенденції, такі, як величність і лагідність, справедливість і милосердя, реалізується в душі знову ж таки неможливим для матеріальної речі чином. Однак ми не маємо можливості далі розвивати тут цю думку.

Наступна суттєва характеристика субстанції теж належить суб’єктові свідомості в особливо незрівняний спосіб: індивідуальність.

Людській особі належить унікальна і незамінна неповторність яка проявляється в її свободі, здатності пізнання, відповідальності та інших властивостях. Дунс Скот і Суарес вказували на цю унікальну індивідуальність особи і душі. У цій специфічно особовій властивості духовного субстанційного суб'єкта проявляються характерна індивідуальність та унікальність, які є суттєво вищими від усіх форм реалізації індивідуальності, можливих у матерії. Перш за все, це наслідок того, що особа є по-справжньому неподільним і простим суб’єктом і тому є індивідуальним „цим ось тут” у немислимий для матеріального буття спосіб. Понад те, специфічно особові характеристики свідомості, знання, і понад усе — свободи є підставою унікальності, яка ніколи не з’являється у відносно замінній індивідуальності матерії. Саме на цей феномен особової, незводимої індивідуальності вказували Дунс Скот і Суарес.

Якщо ми дозволимо собі розвинути основоположне розуміння Суареса, абстрагуючись при цьому від проблематичних аспектів його філософії, то зможемо узагальнити центральну ідею його п’ятого „Метафізичного дослідження” таким чином: матерія і, зокрема, яка згідно з Арістотелем, і, можливо, також з Томою Аквінським, пояснює індивідуальність душі і, отже, людської особи, є зовсім непридатною для цієї мети, якщо уважніше розглянути первинну даність духовної унікальності та індивідуальності особи. Ця індивідуальність пов’язана з неподільною простотою особи, а тому не може бути пояснена через подільну матерію і формуватися на неідентичній множинності.

Понад те, оскільки з абсолютною необхідністю ми приходимо до висновку про наявність остаточного і самоіндивідуалізованого індивідуального буття або принципу (цю роль Арістотель відводить первинній матерії), було б також раціональним і справді нагально необхідним припустити, що також і в духовній реальності існують первинні і само-індивідуалізовані буття, радше ніж припускати, що матерія містить у собі первинний принцип індивідуальності.

Всяке інше пояснення духовної особової індивідуальності, перш за все, призводить до труднощів щодо існування індивідуальної душі після смерті, яке пояснюється в зовсім незадовільний спосіб не інакше як через призначення душі до „первинної матерії”, яка руйнується в могилі. Історично це доводиться фактом виникнення саме в арістотелівській традиції сумнівів щодо безсмертя індивідуальної душі. Крім того, дане пояснення виникнення духовної індивідуальності через „первинну матерію” зводить суттєво вищу форму індивідуальності до суттєво нижчого і відмінного виду індивідуальності.

Бонавентура вводить пояснення цієї первинної даності за допомогою „духовної первинної матерії”, яку беруть на себе духовні творіння, і яка є відповідальною за їхню індивідуальність. Це пояснення слушно заперечували Тома Аквінський і Суарес, оскільки воно є проблематичним саме по собі і не підтверджується інтелігібельними даними. Воно грунтується радше на дивній конструкції якоїсь „духовної матерії", яка є відмінною від буття індивідуальної особи. [19,89c.]

Для обґрунтування своєї тези про внутрішню і духовну індивідуальність особи Дунс Скот і Суарес за аналогією до „первинної матерії”, яка в класичній арістотелівській метафізиці відігравала роль остаточної і незводимої основи і джерела індивідуальності, визнають таке абсолютно незводиме індивідуальне буття у сфері особи і духу. Це саме поняття можна сформулювати таким чином, що душа (а також ангели) є індивідами завдяки своєму власному єству, завдяки своїм власним буттю і суті. Едіт Штайн у своїй головній роботі „Про скінченне і вічне буття” розвиває аргумент, багато в чому подібний до Суаресового, підкреслюючи абсолютну унікальність та індивідуальність самої особи, унікальність та індивідуальність абсолютно незводимі до матерії.

Ці індивідуальність і неповторність особи досяжні не тільки нашому пізнанню в якості метафізичної даності, але можуть бути безпосередньо сприйняті в підставових людських актах і пережиттях.

У любові, де особа визнається гідною любові, в надії чи в розпачі ця абсолютна незамінність кожної особи розкривається настільки ясно, що порівняно з нею матеріальна субстанція ніколи не виглядає індивідуальною і унікальною, але радше завжди видається „замінною.” Завдяки своїй незамінності й унікальності особа проявляється як само індивідуалізована і конкретна.

Наступний вимір індивідуальності, який можна описати як відокремленість від інших буттів, також реалізується в суб’єкті свідомості набагато глибше, ніж в матерії. Особова субстанція (людська душа) є не лише неподільною, але також і відокремленою від усіх інших буттів завдяки своїй відповідальності і свободі, своїй здатності до щастя чи нещастя і завдяки тому, що вона є центром особової свідомості. Лише проста і духовна субстанція може бути відокремлена від усіх інших буттів таким чином, лише така субстанція може настільки досконало відрізнятись від будь-якого буття, яке існує як частина чого-небудь (хоча душа як один з суттєвих моментів людської істоти володіє цим виміром індивідуальності. Лише духовна субстанція може лежати в основі індивідуальної унікальності і визначеності всієї людської єдності душі і тіла. Матеріальне буття як кумулятивне ціле, як композиція чи як складений з неідентичних частин об'єкт ніколи настільки докорінно не виокремлюється з решти буття. Навіть елементарні частинки, які здаються найбільш індивідуальними, самі по собі є однаковими будівельними блоками матерії, які навряд чи можна відрізнити один від одного.[25,167c.]

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23 


Інші реферати на тему «Філософія»: