Сторінка
6

Антична фiлософiя

- це i провидiння, рок, доля. Космос, знов як у перших фiло­софiв, розумiється єдиним органiзмом, єдиним тiлом. Це тiло живе, воно побудоване iз рiзних функцiональних частин, про­низаних пневмою. Ззовнi Космос має форму кулi, в якiй все вiдбувається необхiдно i цiлеспрямовано,iнакше Космос розпа­деться i стане мертвим. Вiдповiдно, для кожної частинки Кос­мосу є своє мiсце. У випадку, коли частинка не виконує своєї функцiї, Космос її руйнує, використовуючи елементи, з яких складалась ця частинка, для побудови нової.

Узгоджено iз вченням про Всесвiт, розроблена вiдповiдна етика. В етицi стоїки також протилежнi епiкуреїзмовi, насам­перед у питаннях про розумiння мети життя, свободи волi. Для стоїкiв доля, рок - незаперечна iстина, а свобода розгля­дається як ухил вiд законiв Космосу, тому - неможлива. Дiї людини рiзняться лише за тим, яким чином - добровiльно чи за примусом - вiдбувається невiдворотня необхiднiсть. Доля веде i того, хто добровiльно пiдкоряється, i силомiць притягує того, хто без розсуду противиться. Мудрець (фiлософ) це той, хто любить свiй рок, а тому справдi вiльний, бо дiє за не­обхiднiстю. Таке розсудливе життя, смиренне перед не­обхiднiстю, вгамовує афекти (пристрастi), дарує щастя.

Саме стоїки запропонували термiн ‘‘логiка’‘, який сьогоднi загальновживаний. Вони розумiли за ним словесний вираз чуттєвих данних про зовнiшнiй свiт, уявлення та за­гальнi поняття. Логiка стоїкiв була спрямована на аналiз вiдношень, якi панують у свiдомостi та мисленнi.

Стоїцизм, поряд iз скептицизмом та епiкуреїзмом, був одним iз найвпливовiших напрямкiв фiлософської думки антич­ностi у перiод заснування та розпаду свiтової держави Олександра Македонського.

4. Посткласична антична фiлософiя у стародавньому Римi.

4.1 Римський епiкуреїзм.

Грецiя, її культура та фiлософiя, мала величезний вплив на становлення римської державностi, культури, фiлософiї. Початковi етапи розвитку римської фiлософiї були пов’‘язанi з перекладами з грецької. Неможливiсть однозначного перекладу призвела до посилення образностi мови, втрати строгої логiчностi. Недаремно фiлософськi погляди Лукрецiя Кара вик­ладено в поетичнiй формi, а римськi неоплатонiки вважали не­можливим побудувати фiлософську систему, яка спирається тiльки на строгi, визначенi поняття. Еклектизм у стародавнь­ому Римi стає не тiльки характерною рисою бiльшостi вчень, але й претендує на роль самостiйного фiлософського вчення.

Одним з перших вчень, яке проникло до Риму, було епiку­рейство. Це вiдбулося приблизно в II ст. до н.е. Легкiсть, iз якою вчення Епiкура прижилося в Iталiї, пояснюється тим, що для розбагатiлих римських аристократiв - елiти суспiльст­ва - новiтня фiлософiя асоцiювалася з гедонiзмом (вченням, згiдно якого найвищим благом i метою життя є насолода). Те, проти чого боровся Епiкур, стало основою розповсюдження його вчення.

Першою школою епiкуреїзму в Римi стала школа Сiрона та Фiлодема поблизу Неаполя. Якщо Сiрон залишається у вiдносно­му затiнку (кiлькiсть згадувань про нього незначна), то Фiлодем - дуже вiдома персоналiя в фiлософiї. Цiлий ряд його праць було вiдкрито при розкопках Геркуланської бiблiотеки, засипаної попелом пiд час виверження Везувiя у 79 р. н.е.

Фiлодем прибув до Iталiї приблизно у 80 р. до н.е. Тут вiн познайомився з вiдомим тодi меценатом Пiзоном. В маєтку Пiзона i була заснована епiкурейська школа. Дiяльнiсть Фiло­дема та грошi Пiзона дали вiдчутнi результати. Скоро маєток перетворився у культурний центр, рiвного якому не було в тi часи. Часто навiдували цей дiм Вергiлiй, Горацiй. Окрiм ши­рокої просвiтницької дiяльностi, Фiлодем займався i теоре­тичними фiлософськими розробками. Йому належить ряд праць з питань логiки, в яких аналiзується iндукцiя як метод, з’‘ясо­вується роль аналогiї в пiзнаннi, а також проводитьсся кри­тика стоїкiв з рiзних питань.

Дуже вiдомим послiдовником епiкурейства в Римi був Тит Лукрецiй Кар (I ст. до н.е.). До нас дiйшла повнiстю його поема ‘‘Про природу речей’‘, у якiй вiн детально розробляє атомiстичну концепцiю. В цiлому вчення Лукрецiя лише зовнi схоже на систему Епiкура. Лукрецiй, як i Епiкур, вважає, що людське щастя має двох головних ворогiв: страх перед загроб­ною вiдплатою i перед Богом. Перший випливає з вiри у безсмерття душi. Причина його полягає у незнаннi. Тому фiлософiя повинна звiльнити людину духовно, через просвiтництво. Iз другим страхом складнiше. Лукрецiй не за­перечує iснування богiв, а лише вчить, що вони не можуть втручатися у життя людей. Обгрунтовував вiн цей погляд атомiстичною теорiєю побудови свiту. Ця теорiя пояснювала всi явища природи, зокрема i богiв, якi складаються з особ­ливих найтонших атомiв i знаходяться мiж свiтами як сили їх вiдродження, створення.

Незважаючи на близькiсть поглядiв на природу у Лукрецiя до поглядiв Епiкура, їх теорiї вiдрiзняються при вирiшеннi питання про мiсце людини у суспiльствi. Самоусунення вiд полiтичного життя у Епiкура змiнюється пропагандою активного полiтичного життя особи у Лукрецiя. Для Лукрецiя, на вiдмiну вiд Епiкура, головним фiлософським вченням є не етика, а фiзика - пояснення природи. Людина, котра знає загальнi при­роднi закони, завжди знайде своє мiсце у суспiльствi.

4.2 Стоїцизм у стародавньому Римi.

Iз самого початку стоїцизм стояв осторонь вiд класичних форм грецької фiлософiї. Бiльшiсть стоїкiв були вихiдцями з колонiй, а не з метрополiї. Проникнення стоїцизму в Рим вiдбувалося водночас iз його елiнiзацiєю, тобто поверненням до традицiй Платона, Арiстотеля. Провiдну роль у цьому вiдiгравав Панецiй (прибл.185-110 рр. до н.е.). Рiзнобiчно освiчена людина, вiн немало зробив, щоб очистити вчення стоїцизму вiд вiдвертого схимництва.