Сторінка
7

Світ повсякденності

Проблеми філософії існування постійно виникали в процесі повсяк­денного життя, завжди цікавили філософів. Питання, зв'язані з долею індивідуального Я, його життя і після смерті, його морального шляху і меж свободи органічно включала в стародавності індуїстська ведицька тра­диція. Шлях до доброчесності людини і надію па рятівну роль знання у житті людини вперше в Європі поставив в філософії Сократ, а в філософії існування яскраво і недвозначно розкриває проблему щастя Епікур, що потім детально обговорювалася стоїками: Сенекою, Мар­ком Аврелієм. В Середньовіччя філософія існування розглядала проб­лему людини в межах релігійного християнського світогляду.

Світ буденності, побачений через Бога - специфіка існування пошу­ку в Середньовіччя. Античну тему суттєвості людини, яка захоплюється утіхами і прикростями повсякденного життя відновлює епоха Відрод­ження. Прогресивні уми епохи Відродження описують повсякденність як вулкан пристрастей і емоцій, що вирує. Властолюбство, жадоба, без­глуздість, хтивість, пожадливість, страх, що процвітають в феодальному суспільстві, стають предметом філософського, соціального аналізу. І ра­зом з тим філософи тоді ставили в усій величі гідність людини, що, па жаль, в багато чому забута. З XVIII ст. філософія надовго відвертається від індивідуальних проблем існування людини, зосереджуючи увагу на пошуках ідеального наукового засобу, що дозволяє проникнути далеко за межі повсякденного світу людини, наблизитися до суті речей, до логічних точних законів, що буденний світ чомусь часто ігнорує. Тоді же народжуються міркування Блеза Паскаля про убогість, нікчемність, мізерність і велич, мужність, героїзм людини. Філософ, психолог Давід Юм вивчає пристрасті, афекти, емоції людини, Жан-Жак Руссо розпо­відає про таємниці душі людини, про її моральність і емоції. XIX ст. приносить посилений інтерес філософії до суті і ролі людини, особис­тості в суспільному житті. Людвіг Фейєрбах, з одного боку, і Серано К'єркегор, з іншого, вивчають глибинні внутрішні переживання особис­тості, її емоції, страхи і надії, можливі і діаметрально протилежні шляхи виходу з етапу страхів до любові і гармонії.

В XX ст. проблеми існування людини займають значне місце в філо­софії: виникає напрям екзистенціалізм, що означає спосіб буття людської особи. Вперше поняття екзистенціалізму, тобто існування людини, вживає Сераио К'єркегор. Екзистенціалізм представляє те центральне ядро людсь­кого Я, завдяки якому це Я виступає не просто як окремий емпіричний індивід і не як «мислячий розум», тобто щось загальне (загальнолюдсь­ке), а саме як конкретна неповторна особистість. Екзистенціальний аналіз запропонований Лео Біневаигером. Це засіб аналізу особистості в усій повноті і універсальності її існування (екзистенції). За методом, справжнє буття особистості виявляється завдяки заглибленню її в себе з метою вибрати незалежний ані від чого зовнішнього життєвий світ. Обгово­рення людського буття, що концентрує суть світового буття, але між тим докорінно відрізняється від буття речей, від відносин речових, вели соці­ологи Мартіп Хайдеггер і Хосе Ортега-і-Гассет. У центрі їх уваги стояли проблеми соціального буття людини: пошук свого істинного Я, доля, роз­виток людини в часі - все це екзистенціальні питання, що активно обго­ворюються. Сприйняття себе і сприйняття іншого, діалогічність спілку­вання, можливості і межі розуміння та ін. стали в центрі уваги досліджень і концепцій філософів Михайла Бахтіна, Мартіна Бубера, Жана Поля Сартра, який висунув ідею абсолютної свободи і абсолютної самотності людини серед людей. В сучасній протестантській філософії (Карл Гарт), в християнському персоналі (Едуард Муи'є), в російській філософії (Ми­кола Бердяєв, Сергій Франк та ін.), в українській філософії (Володимир Танчер, Олександр Лобовик) піднімається проблема людини і Бога. Пси­хоаналітичний напрям в філософії існування людини, що утворило зго­дом ряд синтезів з іншими філософськими концепціями, відіграло значну роль у розробці екзистенціальних проблем людини. Філософія тісно пе­репліталася з психологією. Великий вклад у розробку проблем людської свободи, щастя, пошуку вищих орієнтирів та ін. внесли Еріх Фромм і Семен Франк. Та марксизм не звертався до екзистенціальних проблем. Суспільство розглядалося марксизмом як об'єктивний організм, що зако­номірно функціонує.

Для людини, поглибленої у повсякденність, буденна картина дій­сності єдина і окрема. Світ повсякденності єдиний, тому що жодні інші світи, будь-то космічні простори або райські кущі, людину, зайняту буденними справами, просто не цікавлять, їй однаково, є вони або немає. Світ повсякденності реальний, чуттєво даний, що безпосередньо переживається: світ повсякденності вагомо тис­не практичними турботами, пристрасними захопленнями і соціаль­ними нормами, що пропонує одні дії і забороняє інші. В повсякден­ності, від моменту ранкового просипання до моменту виключення світла на ніч, людині нерідко ані на хвилину неможливо відволікатися від клопоту і обов'язків, перенести увагу на високі матерії, поціка­витися, чи існує ще що-небудь, окрім щоденного вставання і титанічної боротьби, що обступають зі всіх сторін турботами. Спосіб повсякден­ного людського буття знаменитий німецький філософ сучасності Мартін Хайдеггер від того і назвав турботою. Буденна картина світу повсяк­денності далека від зображення Всесвітньої місії людства і припису­вання йому якихось особливих обов'язків. Головне - прожити життя.