Сторінка
5

Світ повсякденності

Так, колись Олександр Пушкін сказав: «Хоть каплю добра». Ці сло­ва, як ніколи чітко відбивають «благодійність». І як добре, справді, говорилося в старовину, що це - жертвування «на страждуче і нуж­денне людство». Чорнобиль показав, що запас доброти народної, спів­чуття, причетності до чужого горя справді незнищуваний і невичер­пний. Але доброта, прихильність людини до людини повинна стати повсякденністю, не спалахувати лише в трагічних екстремальних си­туаціях. Ось чому в світі повсякденності сам набір настанов, реко­мендацій, пропозицій буденної свідомості включає безліч супереч­ливих один одному тверджень, ставлячи індивіда перед необхідністю вибору тієї або іншої позиції, ґрунту основи в конкретній ситуації. Розвиваючись і змінюючись, життя породжує нові ситуації, не пе­редбачені життєвою мудрістю. Це характерно для переломних епох, в смугу різноманітних смут, коли старі цінності і культурні настано­ви руйнуються, створюючи нормативно-ціннісний хаос, а нові тіль­ки-тільки визрівають в прихованих глибинах масової свідомості. Адже в сучасних умовах панівним психологічним типом в суспільстві ста­ла людина збайдужіла, а ні в чому і нічим по-справжньому не заці­кавлена, яка легко висловлює будь-які слова, але аж ніяк не пережи­ває надто глибоко, розучилася соромитися і зневажати, ненавидіти, працююча без задоволення і в півсили, а іноді, через відсутність роботи, не трудиться, шукаючи, куди б докласти знання, руки; люди­на, в якій, разом з катастрофічним вивітрюванням громадянських почуттів, навіть і суто особисті якось обезбарвились і засохли. Сус­пільство, як у своєму врятуванні, потребує демократизації, що роз­гортається, триває, але досі ще серйозно не довело своєї здатності, спроможності до демократії. І які б не були морально психологічні «виходи», що пропонуються суспільством індивіда, все ж індивід не може прийняти їх без власного особистого відчуття і осмислення. Запас доброти, схильність до підтримки, допомоги - звідки це у лю­дини? Чи можна рух душі вважати відображенням природи людини, її натури? Адже зла, ворожнечі, ненависті настільки ще достатньо в світі, що той чорний «диявольський» початок може бути сприйня­тий за головне. Ось отут-то і виявляється, що самопочуття людини, як природної суті, таємно або явно завжди в вирішальній проблемі добра і зла. В біблійній легенді про гріхопадіння теж відображено «біологізаторство» - адже скуштувати, вкусити плід дерева пізнан­ня навело насамперед на відкриття плотських утіх, відкриття діто­родіння, як нового засобу існування. Почалося живе життя людства зі всіма його колізіями, породженими розщепленістю людини на ті­ло й дух. Природно, біологічне і соціальне в людині давня, як Все­світ, як цивілізація, проблема.

Повсякденне життя - це не тільки звичне, спокійне, «накатане» існування, за якого день-у-день і рік-у-рік відтворюються одні і ті ж емоційно-ней­тральні ритуали (встав, вичистив зуби, поїв, пішов на роботу, по­ читав пресу, подивився телевізор і т. д.). Це і відкриття, і потрясін­ня, і розчарування, і захоплення. Все це плин повсякденності. Адже ж ще недавно багатоликі проблеми людинознавства препарувались настільки раціоналістично і соціально-політично, що ніяк не вда­валося прописати в них і поняття душа. В повсякденному житті постійно користуємось поняттям душа для самовираження (душа радується, душа вимагає, душа болить}, для оцінки ставлення до інших людей і їх характеристики (душа не приймає, споріднена ду­ ша, піднесена душа, боягузлива душа і т. д.). Мабуть, тут цілісне самопочуття процесу життя, певний стан внутрішнього світу лю­ дини. Серед щоденної суєти приходять вищі життєві одкровення. Спектр філософських проблем існування ширше та багатоманітніше. Найважливіша проблема - це саме життя, її онтологічне, тоб­ то укоріненність, що розвивається в інших вимірах дійсності, що виходять за межі повсякденного світу (Бог, Космос, потойбічне існу­вання та ін.). Реальне життя людини квантоване насамперед біоло­гічно: народження людини та її смерть видирають з загального буття те, що належить окремій людині. В таких межах життя безперервне в тому, що його основу становить безперервний процес взаємопро­никнення біологічного і соціального і навпаки. Коли йдеться про круті повороти в житті, про душевний перелом або про переломний вік, то повсюди беруть співучасть природно-біологічні і суспільно значущі імпульси, прориви, становище. Ці імпульси, навіть немож­ливо чисто виділити, тому що проживаються і переживаються непо­ дільно. Звичайно ж, життя, що складається як якась доля - шлях, що припускає питання про співвідношення у долі моментів неминучості, випадковості і вільного вибору самої людини.

Людське життя має фази розвитку: дитинство, юність, зрілість і старість, і всякий раз життя приносить людині і утіхи, і прикрість, гіркоту, жаль, смуток, горе, біль. І, мабуть, не можна погодитись з думкою, яка існує серед філософів, що знання соціальних проя­вів людини зовсім не обов'язкові, а досить судити вчинки по сус­пільно значущому продукту. Так, справді, життєдіяльність - осо­биста справа кожного, але вимагається пристойна поведінка в суспільстві. А якщо це дитина? Якщо її двійки і невміння, витівки в школі - результат хворобливого стану? В педагогіці, в вихованні дітей важливе знання не тільки здоров'я або нездоров'я, але й гене­тичної неоднорідності дітей, що випливає з відмінності і міри при­родної обдарованості. А до досліджень способу життя людей не доходять руки. Куди вже до вивчення генетичної різноманітності! Адже важливі соціальні джерела поведінки! Але так от і доводять люди один одного до інфаркту: соціальний тиск ситуації, підчас непорівнянної тендітності людського організму. Тому ставлення до людини як до біосоціальної істоти - питання не тільки теорії, а і практики людського спілкування. А важливо знати і сумісність один одного, знати почуття, що дозволяють слухати, чути, відчува­ти, сприймати. Правда, є вчені, що вважають, що людина здатна одержувати інформацію не вдаючись до використання почуття, вва­жають, що розум людини має деякі досі ще не розпізнаними, не­зрозумілими можливостями, що робить можливим сприймання ін­формації окрім почуття, тобто є надпочуттєвим сприйманням.