Сторінка
1

Космопланетарні ідеї у творчості мислителів України та Росії

Людство вабила безкінечність простору і часу, а пошук свого “космічного коріння” і космопланетарних чинників суспільних процесів на Землі став епохальним у сфері наукових та культурно-філософських інтересів українських і російських мислителів, ідеї та долі яких, як виявилось, переплелися найнеймовірнішим, просто таки фантасмагоричним чином.

В Україні філософські аспекти космогонічних підходів розвивались у стінах Києво-Могилянської академії ще у ХVIII ст. Перед світовою науковою спільнотою вони постали в працях видатного українського мислителя Григорія Сковороди – “першого філософа на Русі в точному розумінні слова”, як назвав його відомий і дуже поважаний історик руської філософії киянин Василь Зеньківський. До речі, саме народження Григорія Сковороди було синхронізовано у часі з появою на світ (через рік з лишком) славнозвісного німецького філософа Іммануїла Канта, якого також можна віднести до мислителів космогонічного напряму у світлі його ранніх творів (згадаймо хоча б його “Загальну природничу історію і теорію неба”, де у 7-й главі викладено концепцію Всесвіту в його безкінечності у просторі і часі, а у доповненні до неї – і загальну теорію й історію Сонця взагалі). Вершиною ж космогонічної тріади світової філософської думки більш ніж через століття по тому став видатний російський філософ Володимир Соловйов. З його ім’ям пов’язують народження феномена російського космізму.

Через століття після Сковороди у Києво-Могилянській академії (тоді вже Київській духовній академії) працював український мислитель-творець “філософії серця” Памфил Юркевич. Саме він у майбутньому став учителем Володимира Соловйова – сина видатного російського історика Сергія Соловйова. Як стверджують російські біографи Володимира Соловйова, за материнською лінією він “походив зі старовинної та своєрідно обдарованої малоросійської родини”, до однієї з гілок якої “належав відомий український філософ Григорій Савич Сковорода”. Цікаво (а, можливо, й закономірно), що на рубежі ХІХ-ХХ століть у стінах тієї ж академії викладав Афанасій Булгаков – батько видатного російського письменника Михайла Булгакова, автора нетлінного роману “Майстер і Маргарита”.

Після смерті Володимира Соловйова, що стала на рубежі сторіч (1900 р.) своєрідним передвісником апокаліпсичних подій ХХ ст., космопланетарну думку на теренах України і Росії розвивали його послідовники – Сергій Булгаков та Микола Бердяєв, життя і діяльність яких також були тісно пов’язані з Києвом (перший викладав політекономію у політехнічному інституті, а другий, уродженець Києва, навчався в гімназії, кадетському корпусі та Університеті св. Володимира). Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в ареалі Москви (включаючи Сергіїв Посад і Калугу) творили філософи-космісти Микола Федоров – один з учителів Соловйова, його учень Семен Франк і послідовник Павло Флоренський, якого звістка про смерть Соловйова наздогнала у дорозі до нього, а також широко відомі у світі вчені-космісти Костянтин Ціолковський та Олександр Чижевський. Таким чином, можна без перебільшення стверджувати, що космопланетарна думка активно зароджувалась та розвивалася на осі Київ – Москва.

Людину завжди заворожував час. Її цікавило минуле і вабило майбутнє. Вона прагнула знайти закономірності плину часу, можливості передбачувати завтрашній день. На цьому шляху ще до нової ери видатні історики минувшини – стародавнього Китаю Сима Цянь та древньої Греції Полібій звернули увагу на періодичне повторення деяких явищ суспільного розвитку. Проте лише в останнє сторіччя, до того ж саме слов’янськими вченими, було зроблено визначальний внесок у розкриття ідей циклічності розвитку соціуму.

Наприкінці ХІХ ст. видатний український вчений Михайло Туган-Барановський (“найкращий слов’янський економіст”, як назвав його славнозвісний австрійський, а згодом й американський економіст Йозеф Шумпетер) першим у тогочасному світі розробив вчення про закономірність циклічності економічної динаміки, пов’язаної з періодичністю промислових криз як фактора, що впливає на зміни у народному житті. Основні висновки про циклічність економічного розвитку він зробив на основі аналізу різноманітних показників, що характеризували динаміку господарства найрозвинутішої у ХІХ ст. країни – Великобританії. Свої міркування Михайло Туган-Барановський виклав у книзі “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини та найближчий вплив на народне життя”, виданій у Санкт-Петербурзі 1894 р. А через рік автор опублікував статтю “Значення економічного фактора в історії”, яка набула широкого розголосу, викликавши навіть дискусію серед провідних суспільствознавців Росії. У виданих через 15 років “Основах політичної економії” М. Туган-Барановський вперше звернув увагу на необхідність соціального, а не політичного спрямування економічного розвитку. До речі, саме за його фундаментальними підручниками з політичної економії, що витримали до 1917 р. чотири перевидання, майже вся Росія набувала економічних знань. Вже незадовго до смерті (1919 р.) він написав і видав популярний курс політичної економії українською мовою, який було перевидано у 1927 р. в Празі, а у 1994 р. в Україні.

Ідеї М. Туган-Барановського блискуче втілив у життя його безпосередній учень – видатний російський вчений Микола Кондратьєв, який відкрив великі цикли кон’юнктури, що увійшли до світової науки під назвою “довгих хвиль Кондратьєва” (з періодом коливання понад півстоліття – 55 років). Наприкінці свого короткого життя М. Кондратьєв реалізував ще одну ідею свого вчителя – заклав основи створення теорії соціальної економії та соціально-економічного генезису (соціоекогенезу) суспільства, вивчення механізму якого потребує сучасних системних досліджень на стикуванні різних галузей науки.

Проте перші спроби у цьому напрямі з’явилися в Україні ще наприкінці ХІХ ст. в роботах талановитого молодого українського мислителя Сергія Подолинського. Лише нещодавно вдалося переосмислити результати його досліджень, опублікованих у 1880 р., коли вченому виповнилося тільки 30 років. У своїй, так би мовити, піонерській науковій праці міждисциплінарного характеру “Труд людини та його відношення до розподілу енергії” С. Подолинський спромігся поєднати астрономічні, фізичні, біологічні та економічні знання (він був всебічно освічений – закінчив фізико-математичний факультет Київського та медичний – Вроцлавського університетів, а економіку вивчав у науковому співтоваристві при Університеті св. Володимира під керівництвом видатного українського вченого Миколи Зібера). Саме С. Подолинський зробив еколого-економічне відкриття світового значення. Він довів, що творча діяльність homo faber (людини діяльної), спрямована на протидію стихійним силам природи, що посилюють хаос (у відповідності з другим началом термодинаміки) шляхом мінімізації зростання ентропії, забезпечує нагромадження та перетворення сонячної енергії на поверхні Землі в засоби задоволення фізичних і духовних людських потреб. Отже, Сергій Подолинський фактично визначив четверте начало термодинаміки.