Сторінка
5

Статистика фінансів

Кількість оборотів грошей визначається за формулою

де ВВП — номінальний валовий внутрішній продукт; М — за­гальна маса грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.

Цей показник характеризує скільки в середньому за рік оборо­тів здійснила грошова маса.

Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість оборотів, що їх робить грошовий агрегат (наприклад, М2), щоб забезпечити певний рівень економічної діяльності, який прибли­зно дорівнює номінальному ВВП. Зміна швидкості обігу відбиває зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість обігу зрос­тає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної вартості утримання грошових активів у національній валюті, на­приклад зростання номінальних процентних ставок, рівня інфля­ції або обмінного курсу. Зростання швидкості обігу грошей при­зводить до росту цін.

Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів неоднаковий і може бути різний у динаміці. За допомо­гою індексного методу можна кількісно вимірювати приріст сере­дньої швидкості обігу грошей, зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними зрушеннями в масі грошей та неоднаковими темпами зростання параметрів грошової маси.

Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища, тому важливою задачею статистики є прогноз грошової маси.

Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома шляхами:

1) прогнозування попиту на гроші;

2) прогнозування пропозиції грошей.

Зіставлення прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дозволяє зробити висновки про рівновагу грошового обігу, ста­лість його розвитку.

Початковим моментом при прогнозуванні пропозиції грошей є визначення грошової бази. Грошова база включає в себе готівку небанківського сектору економіки, готівку банківських установ, депозити комерційних банків, приватного сектору і державних структур.

Грошова база вимірюється як приріст активів банківської сис­теми: державного боргу грошово-кредитним установам, зобов'я­зань комерційних банків перед центральним банком, закордон­них чистих активів (результат платіжного балансу), а також при­росту нерезервних зобов'язань центрального банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов'язання).

Динаміка грошових агрегатів об'єднаної банківської системи може бути пов'язана з динамікою грошової бази центрального банку таким рівнянням:

M = kR = K(NFА + NDCG + DCB + OIN),

де М — грошовий агрегат, NFА — чисті зовнішні активи; NDCG — чисті зобов'язання уряду; DСВ — чисті зобов'язання комерційних банків; OIN— інші статті (нетто).

При прогнозуванні попиту на гроші незалежним параметром є обов'язкові фактори і змінні фактори «обов'язкових витрат». Обов'язкові фактори мають ураховувати співвідношення кілько­сті грошей з обсягом операцій, які потрібно профінансувати. Під обов'язковим фактором звичайно розуміють валовий внутрішній продукт. Фактор «обов'язкових витрат» виявляє ступінь переваги готівки порівняно з іншими активами. Деякі економісти пропо­нують для «обов'язкових витрат» використовувати ставки за ко­роткостроковими цінними паперами (ощадні та позичкові депозити, векселі). На думку інших економістів, попит на гроші (ре­альні касові залишки) залежить від рівня доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують при прогнозуванні по­питу на гроші для фактора «обов'язкових витрат» використову­вати процентні ставки на довгострокові активи.

Попит на гроші залежить також від рівня інфляції. В інфляції більш реально відбивається зміна цін і попиту на гроші.

4. Статистика інвестиційної діяльності

Організація будь-якої справи (бізнесу) потребує початкового вкладання коштів для придбання приміщень, устаткування, сиро­вини, матеріалів та наймання робочої сили. Для виробництва продукції чи надання послуг потрібен певний час; лише після цього в обмін на товари чи послуги можуть бути одержані гроші для відшкодування витрат первинного капіталу, а в разі переви­щення одержаних грошей над сумою вкладених — для одержан­ня прибутку.

Ці кошти можуть бути отримані з трьох джерел:

• власні (нагромаджені шляхом заощаджень) кошти організа­торів бізнесу;

• позичені кошти від тих юридичних осіб, які акумулюють грошові кошти третіх осіб;

• залучені кошти — заощадження юридичних та фізичних осіб, інакше кажучи — тимчасово вільні грошові кошти юридич­них та фізичних осіб.

Перше джерело для організації великого, солідного бізнесу використовується рідко з двох причин:

• недостатній обсяг коштів навіть у багатих людей;

• ризик, притаманний будь-якій підприємницькій діяльності, що означає ймовірність втрати власних коштів, тобто ймовірність залишити себе і свою родину без засобів до існування.

Ризик існує, звичайно, і при вкладанні коштів, які будуть отримані від інших джерел, але в цьому разі він, як і можливі майбутні втрати, буде розподілений серед багатьох осіб, чим зменшується розмір втрат, що припадатимуть на кожного учас­ника бізнесу.

Друге джерело — кредити банків чи фондів — використовує­ться в загальному випадку для фінансування реально існуючого бізнесу під гарантію повернення позики у вигляді застави, якої в нових бізнесменів немає.

Тому найчастіше фінансування нового бізнесу здійснюється так, як це блискуче описано Т. Драйзером у відомій трилогії «Фінансист», «Титан», «Стоїк» — шляхом створення акціонер­ного товариства. Засновники акціонерного товариства, витрати­вши мінімальну необхідну суму для оформлення всіх належних документів, отримують право на випуск цінних паперів. В анг­лійському варіанті останні звуться «security», що означає «за­безпеченість», «безпека», оскільки вони мають бути забезпечені відповідними цінностями. На практиці цих цінностей може й не існувати, а отже й цінні папери жодної цінності не матимуть. У цьому ми встигли пересвідчитись за вісім років існування цих цінних паперів у країнах СНД, а громадяни країн Заходу пере­конуються в цьому вже протягом не одного століття. Але все одно й далі купують цінні папери! Бо вже давно доведено, що економіка розвинених країн пов'язана прямо пропорційною за­лежністю з обсягами торгівлі цінними паперами: ринок притя­гує ті інвестиції, які потім вкладаються в економіку. Вплив тут обопільний: з одного боку, розвиток фондового ринку сприяє розвитку економіки, а з іншого — показники розвитку фондово­го ринку є індикаторами стану економіки країни.