Сторінка
18

Статистика фінансів

Середня фактична збитковість страхової суми =1,92; середнє квадратичне відхилення .

Планова нетто-ставка N=q + t, де t — коефіцієнт кратності відхилення (коефіцієнт довіри), який відповідає ймовірності P;

Якщо P = 0,683, t=1;

якщо Р = 0,954, t = 2;

якщо Р = 0,997, t=3.

У даному разі q = 1,92, = 0,2975.

З імовірністю Р = 0,954 можна очікувати, що рівень збитково­сті буде в межах , тобто становитиме 1,92 + 2 • 0,2975 = 2,515 грн.

Нетто-ставка дорівнює коефіцієнту збитковості, помноженому на ризикову надбавку, яка в умовах стабільного страхування ста­новить 5%, а за нестабільних умов — 10% і більше.

Нетто-ставка така: Сн = 2,515 • 1,10 = 2,77 грн.

Брутто-ставка обчислюється за формулою:

де Н% — частка навантаження в обсязі брутто-ставки, яка ви­значається за даними про витрати страхової організації та її прибуток.

Якщо в розглядуваному випадку частку навантаження взято в розмірі 25%, то брутто-ставка буде така:

277 / 100-25 = 3,69 гри.

Отже, брутто-ставка становить 3,69 грн. на 100 грн. страхової суми, з яких 0,92 грн. або 25% припадає на потреби страховика.

Для повнішого обґрунтування нетто-ставки аналізують залеж­ність її від головних факторів згідно з рівняннями множинної ре­гресії.

На практиці застосовують тарифи, що диференціюються за­лежно від параметрів ризику. Крім того, страховик може варію­вати й за рахунок зниження базової ставки, обмежуючи свій при­буток для залучення більшої кількості клієнтів, і завдяки цьому збільшувати обсяг доходів.

За окремими видами страхування розрахунок нетто-ставки має свою специфіку. Розглянемо приклад розрахунку страхової ставки в медичному страхуванні.

Наприклад, статистичним спостереженням установлено, що певний вид захворювання виникає в середньому в 183 осіб за рік у розрахунку на 100 тис. населення, тобто ймовірність захворіти дорівнює 0,00183. Якщо страхова компанія охопила страхуванням 100 тис. осіб, то щороку їй доведеться виплачувати допомогу 183 рази, а якщо 10 тис. осіб, то 18 раз.

Страхові платежі обчислюють так. Припустимо, що кожна особа була застрахована на 1 тис. грн. Тоді страховий фонд має ї дорівнювати 183 • 1000 = 183000 грн. Тарифна ставка з 1 тис. грн. становитиме:

(183 особи • 1000 грн.): 100 000 осіб = 1,83 грн.

Це і є тарифна ставка з 1 тис. грн. страхової суми.

Друга частина тарифної ставки — ризикова надбавка. Припус­тимо, що протягом п'яти років захворюваність коливалася так: 185, 180, 183, 181, 186. Ризикова надбавка обчислюється за допо­могою середньоквадратичного відхилення

,

де qi — кількість страхових випадків кожного року; — серед­ня кількість страхових випадків; n — тарифний період, або кіль­кість років, за які є дані про страхові випадки.

Отже, маємо ;

.

Далі оцінюється стабільність ряду динаміки, яка застосовуєть­ся для розрахунку ризикової надбавки. Якщо медіана ряду близь­ка до середньої, то за ризикову надбавку можна взяти однократне значення.

Тоді внесок, або тариф на 1 тис. грн. становитиме: 1,83 +0,023 = 1,853 грн.

Якщо динамічний ряд нестабільний, то ризикова надбавка бу­де 2σ або Зσ і т. д.

У випадку, коли варіація динамічного ряду занадто висока або висока вартість лікування, доцільно вдаватися до перестрахування.

Для того щоб страховики мали достатньо ресурсів для виплат за поточними та майбутніми зобов'язаннями перед страхуваль­никами, вони мають підтримувати мінімальну межу своєї плато­спроможності у вигляді резервного фонду. Він забезпечує захист страховиків від ризиків, пов'язаних зі страховою діяльністю, зо­крема з випадковими коливаннями претензій, негативними ре­зультатами інвестиційної діяльності, недоліками програм пере­страхування, великими збитками і т. ін.

В економічній літературі «платоспроможність» розглядається як здатність виконати свої фінансові зобов'язання в обсягах та на умовах, визначених попередніми домовленостями.

Платоспроможність засвідчує можливості суб'єкта ринку (страховика) виконати свої страхові зобов'язання згідно з умова­ми страхового договору. Саме наявність відповідної страхової суми у визначений термін і характеризує рівень платоспромож­ності страховика. Платоспроможність є однією із найважливіших ознак страхового бізнесу, передумовою виконання страховиками своїх функцій у ринковій економіці. Неспроможність страховика покрити страховий ризик призводить до порушення безперервно­сті процесу відтворення, спричиняє банкрутство страховика і зрештою дестабілізує діяльність ринкової економіки та руйнує її механізм саморегуляції.

Аналізуючи платоспроможність страховика, слід урахувати, що її рівень залежить не лише від розмірів страхових резервів самого страховика, а й від інвестиційної політики, яку проводить страхова компанія, кон'юнктури фінансового ринку, ступеня ризикованості страхових операцій на ринку страхових послуг у цілому.

У страховому бізнесі виокремлюють три рівні аналізу плато­спроможності: 1) аналіз зобов'язань страховика; 2) аналіз ресур­сів страховика; 3) співвідношення зобов'язань та ресурсів.

У свою чергу зобов'язання страховика поділяються на внутрішні і зовнішні. Саме зовнішні зобов'язання перед страхувальниками ви­значають рівень платоспроможності, зумовлюють масштаби та структуру ресурсів, якими має володіти страховик. До внутрішніх зобов'язань відносять виплати дивідендів акціонерам, заробітну плату співробітникам, інші види виплат, обумовлені діяльністю страхової організації у ринковому середовищі.