Сторінка
2

Фінансове планування капіталовкладень

Прибутки фірми після сплати податків повністю належать акціонерам фірми. Керівництво може використати ці прибутки двома шляхами:

1) виплатити їх як дивіденди;

2) утримати їх та реінвестувати у виробництво.

Утримуючи прибутки, фірма повинна заробити на цих грошових фондах не менше, ніж акціонери самі змогли б одержати, інвестуючи їх у інші цінні папери еквівалентного ризику. Тому вартість нерозподілених прибутків повинна дорівнювати нормі прибутку, яка встановлюється акціонерами на власний капітал фірми. Вартість власного капіталу розраховується при цьому за наступною формулою:

,

де: Ce - вартість власного капіталу;

D1 – дивіденд на акцію, що очікується отримати наприкінці першого року;

P0 – поточна ціна акції;

q –очікуваний темп росту дивідендів.

Якщо фірма не в змозі інвестувати нерозподілені прибутки так, щоб отримати від реінвестування принаймні величину Ce, то їй доцільно виплатити ці кошти акціонерам, тому що вони спроможні інвестувати їх у інші активи, які забезпечують отримання такого прибутку.

Модель оцінки капітальних активів (МОКА).

Ця модель використовує показник ризику для конкретної компанії - -коефіцієнт. -коефіцієнт – це показник відносної нестійкості цін акцій відносно решти ринку. Вважається, що , якщо активи фірми безризикові; , якщо активи фірми мають середній рівень ризику.

Цінними паперами з середнім рівнем ризику вважаються ті, ціни яких мають тенденцію підніматись та знижуватись синхронно з розвитком ринку в цілому. Відповідно, якщо у компанії , то це означає, що акції цієї компанії мають ризик в два рази менший ніж середній ризик по фондовому ринку. Величину -коефіцієнту можна розрахувати за формулою:

,

де: -прибутковість акцій підприємства, що аналізується;

-середня прибутковість ринку цінних паперів.

Після визначення величини -коефіцієнту можна розрахувати вартість нерозподілених прибутків (вартість власного капіталу) за допомогою формули:

Се = СRF +(Cm –CRF),

де: СRF – показник прибутковості для безризикового вкладання капіталу;

Cm – середній ринковий показник прибутковості;

- фактор ризику.

Метод “доход на облігацію плюс премія за ризик”.

Аналітики, які не мають достатньої впевненості в результатах моделі МОКА, часто використовують суб’єктивну процедуру для визначення вартості акціонерного капіталу фірми. Вони просто додають до процентної ставки на довгостроковий борг, яким володіє фірма, премію за ризик. Ця модель має договірний характер і розраховується за формулою:

Се = Сн + RP,

де: Сн – рівень прибутковості інвестицій в інші, альтернативні можливості;

RP – премія за ризик.

Премія за ризик базується на емпіричних дослідженнях, тому використання цього методу надає достатньо точні значення вартості акціонерного капіталу.

Визначення вартості залученого капіталу

1. Визначення вартості нових випусків звичайних акцій

Вартість акціонерного капіталу за рахунок нового випуску звичайних акцій, більша ніж вартість нерозподілених прибутків, тому що при новому випуску звичайних акцій виникають витрати на їх випуск та розповсюдження.

Для того, щоб визначити чому дорівнює вартість капіталу від нового випуску акцій, необхідно визначити, яку норму прибутку необхідно заробити на фондах, отриманих за рахунок продажу акцій для того, щоб виправдати витрати на випуск звичайних акцій. розрахунок норми прибутку можна зробити використовуючи таку формулу:

Ce =,

де: F – процент витрат на випуск та розповсюдження, що виник внаслідок продажу звичайних акцій;

P0- поточна ціна акції;

D1 – розмір дивіденду, що очікується отримати в кінці першого року;

P0(1-F) – чиста ціна за акцію, яку отримує компанія.

Визначення вартості позичкового капіталу

В процесі діяльності підприємства використовують позичковий капітал, який вони отримують у вигляді:

1) випуску облігацій, які мають визначений строк погашення та визначену процентну ставку;

2) довгострокового кредиту комерційних банків;

3) вартість привілейованих акцій.

Вартість капіталу від випуску облігацій дорівнює номінальній процентній ставці, яку компанія-емітент повинна буде сплатити під час погашення облігації.

Під час продажу облігацій вони звичайно розповсюджуються за номінальною вартістю і вартість облігацій можна визначити за формулою:

,

де: Cd – вартість капіталу, отриманого від випуску облігацій;

in – номінальна процентна ставка, яку підприємство – емітент повинно буде сплатити під час погашення облігації в період n.

Говорячи про вартість позичкового капіталу, необхідно враховувати наступний факт. На відміну від доходів, що підприємство сплачує власникам звичайних акцій, проценти за користування позичковим капіталом включаються до валових витрат підприємства. Завдяки цьому, вартість позичкового капіталу після сплати податків знижується. Внаслідок того, що проценти являють собою утримання з податку, підприємство, що користується позичковим капіталом, одержує податкову економію, яка зменшує чисту вартість боргу. Вартість позичкового капіталу, яка розрахована з урахуванням податкової економії називається ефективною вартістю позичкового капіталу. Ефективна вартість позичкового капіталу розраховується за такою формулою: