Сторінка
2
— наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнози їх розрахунків, їхню економічну обґрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також зибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.
Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методія планування, систему бюджетних планів. Метод бюджетного планування — органічна частка методології, один із способів розроблення бюджетних планів.
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ
1.1. Зміст, принципи, завдання бюджетного планування
Бюджетне планування — це науково обгрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку.
Головним питанням у розробленні нової методології бюджетного планування є визначення його методів. В економічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: коефіцієнтів, нормативний, балансовий та предметно-цільовий. Метод коефіцієнтів (аналітичний метод) базується на вивченні економічної кон'юнктури у минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексів інфляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. По суті, це планування "від досягнутого", що, власне, має місце нині в бюджетному процесі. Перенесення в майбутнє минулих тенденцій, досягнутих результатів не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів.
Досконалішим методом бюджетного планування є нормативний метод. Він передбачає використання в плануванні системи взаємопов'язаних норм і нормативів. Розрізняють нормативи двох типів: нормативи першого типу регламентують взаємовідносини між державою та суб'єктами господарювання з приводу розподілу отриманих результатів діяльності (наприклад, ставки податків), нормативи другого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод найкраще застосовувати в плануванні бюджетних витрат, оскільки він спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби бюджетних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання.
Недоліком нормативного методу планування вважають відсутність узгодженості бюджетних зобов'язань, що зумовлені нормативами, з реальними можливостями бюджетної системи щодо фінансування відповідних витрат.
В економічній літературі проблема використання нормативів у бюджетному плануванні розглядається передусім в аспекті формування міжбюджетних відносин. Останніми роками пропонується застосовувати в бюджетному плануванні нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя як критерію оцінки бюджетних потреб регіонів. Це положення знайшло відображення і у чинному законодавстві. Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи із законодавчо визначеного рівня мінімальних соціальних потреб.
Багато авторів вважають, що постановка питання про розроблення таких нормативів, як і узагальненого нормативу бюджетної забезпеченості на одного жителя, є некоректною. Такий підхід означає повернення до використання індивідуальних нормативів, оскільки при розрахунку нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості доведеться враховувати реальний
стан об'єктів соціальної інфраструктури і відмінності в якості послуг, які вони надають, потреби у фінансуванні об'єктів, тому що в різних регіонах однакові об'єкти можуть потребувати різних поточних і капітальних витрат, рівень задоволення потреб жителів конкретних населених пунктів у суспільних благах і послугах. Критичний підхід до формування міжбюджетних відносин на основі нормативів бюджетної забезпеченості полягає в тому, що децентралізація державних функцій має означати нгсамперед законодавчо закріплене право місцевих органів влади на певні доходи, виходячи з яких, на основі покладених на них функцій, вони самостійно визначатимуть обсяги та напрями використання бюджетних коштів.
Однак саме нормативи мають свідчити про бажаний рівень споживання суспільних благ. При формуванні цих нормативів слід виходити як із науково обґрунтованих показників, так і з побажань і запитів громадськості, висловлених шляхом прямої чи представницької демократії.
Іншим важливим питанням бюджетного планування на основі нормативів є визначення періоду тривалості дії нормативу. Одні фахівці вказують на те, що нормативи мають бути стабільними, інші — систематично оновлюватися відповідно до змін економічної кон'юнктури, соціальних умов тощо. Стабільність нормативів гарантувала б передбачуваність бюджетної політики органів влади на перспективу, самостійність місцевих бюджетів, незалежність їх видаткової та дохідної частин від суб'єктивних рішень влади вищого рівня.
З іншого боку, закон постійно зростаючих потреб населення, розвиток економіки, науково-технічний прогрес потребують постійного перегляду нормативів. Таким чином, нормативи мають бути лише умовно стабільними. З огляду на зміни умов соціально-економічного розвитку рівень нормативів має переглядатися. Водночас у межах трьох—п'яти років стабільність нормативу означає, що ні вищестоящі органи влади, ні бюджетні установи не можуть на свій розсуд змінювати його.
Нормативний метод планування має застосовуватися на всіх рівнях державного управління — від центрального до рівня територіальних громад. Має існувати єдиний методологічний підхід до формування норм і нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування. Лише на цій основі
Завантажити реферат