Сторінка
4

Управління прибутком. Управління податковими платежами. Дивідендна політика

У фінансовому менеджменті застосовуються два основних підходи максимізації маси і темпів нарощування прибутку:

Ø зіставлення граничного виторгу з граничними витратами найбільш ефективне при рішенні максимізації маси прибутку;

Ø зіставлення виторгу від реалізації із сумарними, а також змінними і постійними витратами застосовується не тільки для розрахунку максимальної маси прибутку, але і для визначення найвищих темпів її приросту.

Комбінування цих двох підходів у залежності від цілей дає відмінні практичні результати. Отже, сумарні витрати підприємства - як виробничі, так і невиробничі - можна розділити на три основні категорії:

1) змінні (чи пропорційні) витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягу виробництва. Це витрати на закупівлю сировини і матеріалів, споживання електроенергії, транспортні витрати, торгово-комісійні та інші витрати;

2) постійні (непропорційні, чи фіксовані) витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва. До таких витрат належать амортизаційні відрахування, відсотки за кредит, орендна плата, оклади управлінських працівників, адміністративні витрати і т.п.;

3) змішані витрати складаються з постійної і змінної частин.

Приклади таких витрат - поштові і телеграфні витрати, витрати на поточний ремонт устаткування т.п. Надалі величиною змішаних витрат можна нехтувати заради ясності викладу. При конкретних же розрахунках, якщо необхідна точність, доведеться виділяти постійну і змінну «частки» у змішаних витратах і зараховувати ці «частки» до постійних і змінних витрат відповідно. Щоб не затемнювати суть справи, ми абстрагуємося зараз також від податку на додану вартість (будемо брати відразу чистий виторг від реалізації) і податку з прибутку.

Яка практична користь від класифікації витрат на змінні і постійні?

По-перше, такий розподіл допомагає вирішити задачу максимізації маси і приросту прибутку за рахунок реального скорочення тих чи інших витрат. По-друге, класифікація дозволяє судити про окупність витрат і дає можливість визначити «запас фінансової міцності» підприємства на випадок ускладнення кон'юнктури й інших чинників.

При рішенні цих взаємозалежних задач насамперед виявляється, що будь-яка зміна виторгу від реалізації породжує ще більш сильну зміну прибутку. Цей феномен називається ефектом виробничого важеля.

У практичних розрахунках для визначення сили впливу виробничого важеля застосовують відношення результату від реалізацій після відшкодування змінних витрат до прибутку.

Переходимо тепер до визначення «ЗАПАСУ ФІНАНСОВОЇ МІЦНОСТІ» («межі безпеки») підприємства. Для цього необхідно спочатку опанувати поняттям ПОРОГУ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ (критичної зони, зони беззбитковості).

Поріг рентабельності - це такий виторг від реалізації, при якому підприємство вже не має збитків, але ще не має і прибутків. Результату від реалізації після відшкодування змінних витрат у точності вистачає на покриття постійних витрат, і прибуток дорівнює нулю.

ПР = (1.3)

Де Вп – витрати постійні;

Вз – витрати змінні;

Qз – виторг від реалізації.

Підприємства змушені повсякденно вирішувати двоєдине завдання, суть якого полягає у найефективнішому використанні наявних грошових коштів (незалежно від того, чи це власні, чи позичені кошти) і отриманні від своєї діяльності максимального прибутку з тим, щоб збільшити власний капітал, а відповідно, й обігові кошти, які знову можна було б вкласти у діло.

В діючій сьогодні системі оподаткування прибутку підприємств сума прибутку, який залишається у розпорядженні малого підприємства (того самого, який підприємці не дуже коректно називають "чистим"), залежить від виду діяльності.

Це пояснюється:

· різною прибутковістю (рентабельністю) окремих видів діяльності;

· різними видами податків, зборів та обов'язкових платежів податкового характеру за різних видів діяльності;

· неоднаковими ставками податку на прибуток підприємств за різних видів діяльності.

Отже, програми діяльності підприємства, яка за певного обсягу наявних фінансових ресурсів могла б забезпечити максимальний прибуток. А тут вже потрібна математика.

Позначимо:

Ф - наявна сума фінансових ресурсів;

n - кількість видів діяльності підприємства;

Xі (і=1,-n) - обсяг і-го виду діяльності;

rі (і=1,-n) - рентабельність (прибутковість) і-го виду діяльності;

kі (і=1,-n) - потреба в обігових коштах для забезпечення виробництва одиниці продукції (робіт, послуг) при і-му виді діяльності;

pі (і=1, -n) - податок з одиниці прибутку, отриманого внаслідок і-го виду діяльності;

dі (і=1, -n) - верхня межа обсягу і-го виду діяльності (максимальний обсяг виробництва продукції, робіт чи послуг, який підлягає реалізації).

За величинами rі та pі можна визначити величину чистої прибутковості від одиниці обсягу і-го виду діяльності (сі):

(1.4)

Математична модель задачі:

(1.5)

(1.6)

(1.7)

Цільова функція (1.5) характеризує сумарну величину чистого прибутку, який можна отримати за наявності фінансових ресурсів, а нерівності (1.6) і (1.7) описують обмеження, пов'язані з наявними коштами та економічно доцільними обсягами виробництва.

Управління розрахунком прибутку підприємства

Розподіл прибутку являє собою процес формування напрямків його майбутнього використання відповідно до цілей і задач розвитку підприємства.

Характер розподілу прибутку визначає багато істотних аспектів діяльності підприємства, впливаючи на її результативність. Цей вплив виявляється в різних формах зворотного зв'язку розподілу прибутку з його формуванням у майбутньому періоді.

Специфіка задач кожного конкретного підприємства та розбіжності зовнішніх і внутрішніх умов їхньої господарської діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, що носила б універсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретного підприємства становлять аналіз і облік у процесі цього розподілу окремих факторів, що погоджують цей процес з поточною і майбутньою господарською діяльністю даного підприємства.

За ознакою виникнення усі фактори, що впливають на розподіл прибутку, можна розділити на дві основні групи: