Сторінка
1

Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародних фінансів. Особливості функціонування фінансової системи ЄС

Особливості функціонування фінансової системи ЄС

Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінан­сової системи Європейського Союзу є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бю­джет ЄС — основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання еконо­міки країн-учасниць. Створення власної фінансової бази — безпре­цедентний випадок в історії створення інтеграційних угруповань.

Бюджет ЄС концентрує понад 95 % усіх об'єднаних фінансових ресурсів Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фон­ди — Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського гос­подарства, Європейський фонд регіонального розвитку. Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічної і про­мислової політики ЄС та ін. Починаючи з 1971 p. до бюджету ЄС (разом із внесками країн-учасниць) почали надходити власні ресур­си у вигляді сільськогосподарських зборів на аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввіз промислової про­дукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ). Частина ПДВ з 1979 p. надходить до євробюджету на правах власних ре­сурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відра­хуванню країнами — учасницями ЄС до його бюджету. Розмір по­датку, що перераховується кожною країною, не повинен перевищу­вати 1 % розрахованого податку, виходячи з передбаченої Європей­ським Союзом єдиної основи стягнення податку. Видаткова части­на бюджету містить кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.

Щодо національних бюджетів країн — учасниць ЄС, то практич­но із самого початку діяльності Співтовариства, згодом Союзу, було поставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бю­джетів, яке вимагало:

• наближення й уніфікації бюджетної документації, статисти­ки і процедури;

• вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП;

• гармонізації структур бюджету;

• координації бюджетної політики;

• гармонізації податків та податкової політики. Усвідомлюючи всю складність вирішення цього завдання, керів­ництво ЄС (як і у вирішенні інших непростих питань перспективно­го розвитку) підходило до його реалізації поступово.

На початку 60-х років Комісія ЄС розробила програму гармоні­зації національних бюджетів, яка передбачала вирішення чисто тех­нічних питань — розробку рекомендацій щодо уніфікації бюджет­ної статистики і зближення структур національних бюджетів, зіставлення й аналіз бюджетів, розробку методики гармонізації бюджет­ної політики.

У 80-х роках перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення рівня зайнятості, стабілізації платіжних балансів. Відпо­відно до нових завдань Комісія ЄС визначила основні напрями у сфері бюджетної політики: скорочення дефіцитів держбюджетів;

збільшення частки бюджетних коштів, які направляються на інвес­тування; перекваліфікація робочої сили і зниження виробничих витрат; посилення контролю за рівнем соціальних витрат.

У цілому процес гармонізації бюджетної політики в межах ЄС характеризується певними суперечностями.

З одного боку, господарські механізми країн-учасниць хоч і взає­мопов'язані, але залишаються автономними; країни, як і раніше, ма­ють різний рівень економічного розвитку, різну соціально-політичну ситуацію всередині держави, що є причиною незбігання інтересів у економічній і бюджетній політиці. Ці фактори інколи стають пере­шкодою на шляху до уніфікації бюджетного процесу.

З іншого боку, відбувається процес звуження автономії окремих країн у сфері бюджетного регулювання, адже кожна з них має нада­вати керівництву ЄС проекти своїх бюджетів і звіти про їх виконан­ня, інформувати органи Європейського Союзу про проведення тих чи інших бюджетних заходів. Це, зі свого боку, є переконливим до­казом успішного просування вперед процесу європейської інтеграції.

Враховуючи той факт, що переважним джерелом фінансових ресурсів держави є податки (близько 90 %), вже Римський договір 1957 p. поставив завдання поступової гармонізації всіх податків у бік їх уніфікації і стандартизації.

У цілому податкова гармонізація ЄС включає не тільки приве­дення систем оподаткування до "єдиного знаменника", тобто збли­ження податкової структури, механізму стягнення, величини основ­них податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями узго­дженої податкової політики при вирішенні як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Гармонізована податкова полі­тика означає, що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС має перебувати під контролем керівництва Союзу, яке, виходячи із загальних інтересів усіх партнерів, визначає податкову політику кожного учасника ЄС.

Причому слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжна­родних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить сказати, що в разі необхідності визна­чення спільної валютної політики у Раді Європейського центрально­го банку при голосуванні діє принцип "одна голова — один голос". Це тим більше викликає здивування, якщо врахувати, що до органу, який приймає рішення Ради ЄЦБ входить менша кількість членів, ніж чи­сло країн, які беруть участь у Валютному союзі країн ЄС. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну кількість голосів відпо­відно до економічного і фінансового потенціалу країни, а виступають дійсно як абсолютно незалежні представники інтересів усього Євро­пейського Союзу, в даному випадку — у валютно-фінансовій сфері.

Поряд із гармонізацією бюджетної та податкової політики в Євро­пейському Союзі триває активний процес уніфікації діяльності бан­ківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг, форму­вання якого в основному завершилося до початку 1993 p. Цей ри­нок передбачає такі принципи діяльності європейських банків:

• для здійснення банківської діяльності на території будь-якої країни — учасниці ЄС достатньо одержати ліцензію в одній із цих країн (як правило, мається на увазі країна походження банку);