Сторінка
4

Функціонування міжнародного ринку кредитних ресурсів

У разі, коли економічні умови сприятливі, державний борг здат­ний навіть "працювати" на державу. Наприкінці XIX ст. у Росії за рахунок випуску та розміщення за кордоном державних облігацій, тобто фактично за рахунок зовнішнього боргу, були засновані чис­ленні казенні заводи, збудовані залізниці та інші важливі об'єкти.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж зростає валовий внутрішній продукт, то обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення і споживання, тобто за ра­хунок зниження життєвого рівня населення.

Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативними. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може спричинити до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити на порядок денний питання про майбутню економічну незалежність та втрату політичних позицій у світовому співтоваристві.

Досить неоднозначна ситуація із зовнішньою заборгованістю скла­лася на сьогодні в Україні, державний борг якої іноземним кредито­рам на кінець 2000 p. становив 10,324 млрд дол. США, з яких май­же 4,288 млрд дол., тобто 41,5 %, становила заборгованість перед міжнародними фінансовими інституціями.

Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед яких обсяг дер­жавного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал економіки, стан платіжного ба­лансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними ре­зервами НБУ (див. дод., табл. 1).

Як видно з діаграми, загальний державний борг України з 1992 p. поступово зростав (рис. 5.1).

4. Динаміка державного боргу України

Це обумовлювалося різними чинниками, у тому числі дефіцитніс­тю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залуче­них кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом (у першу чергу — стосовно запозичень, отриманих під державні га­рантії), несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 p. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 pp. стабілізувало ситуацію. Так, у 2000 p. загальна сума державного зовнішнього боргу зменшилася на 2,113 млрд дол. Але основні причини та джерела дефіциту, насамперед незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишилися. Це може у перспективі призвести до подальшого зростання державного боргу. Разом з тим рівень державного боргу України не є критич­ним. Згідно з міжнародними стандартами (наприклад. Маастрихт­ською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60 % від ВВП (див. дод., табл. 12, 13, рис. 3).

Щодо управління державним зовнішнім боргом, то суттєвою проблемою тут є високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу в загальній заборгова­ності держави (70 %). Залежно від ситуації на внутрішньому і міжна­родному фінансових ринках слід використовувати можливості вива­женого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що у свою чергу вимагає від уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку. Це можливе лише за належної ліквідності державних цінних паперів та високого рівня їхньої капіталізації.

У системі управління платоспроможністю України за умов фінан­сової кризи важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запози­чення. Цей механізм теж має бути повністю прозорим — від стадії розгляду доцільності запозичення до остаточного боргу.

Зміцнення платоспроможності України лежить у площині за­гального прискорення соціально-економічного розвитку, ефективні­шого використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також її детінізації. Зміцненню фінансових позицій Української держави мають також слугувати легалізація та повернення в Україну вивезе­них коштів, удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, її геостратегічна диверсифікація, поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплати­ти іноземним державам за певний період (СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ): НОБ =СП :СВ • 100 %.

У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ переви­щує 20 % — країна є неплатоспроможною.

Показником оцінки загального стану сукупної платоспромож­ності країн світу або окремого регіону є показник міжнародної ва­лютної ліквідності (МВЛ), який визначається відношенням золо­товалютних резервів центральних банків країн світового співтова­риства (ВР) до загальної суми річного імпорту товарів та послуг (IP):МВЛ = ВР : IP • 100 %.

Структура міжнародної ліквідності включає в себе такі компонен­ти: офіційні валютні резерви країн; офіційні золоті резерви; резервну позицію в Міжнародному валютному фонді; розрахунки в СДР та євро.

Основну частину міжнародної валютної ліквідності складають офіційні золотовалютні резерви — запаси золота, що належать дер­жаві (у зливках і монетах), та іноземної валюти в центральному бан­ку, інших фінансових органах країни, в міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організаціях, які призначені для міжнародних розрахунків.

До іноземної валюти в даному випадку відносять перш за все вільно конвертовані (оборотні) національні валюти країн, де немає валютних обмежень за поточними операціями платіжного балансу. До категорії "вільно використовуваної" валюти МВФ відносять до­лар США, німецьку марку, японську єну, англійський фунт стерлінгів. Центральні банки країни мають, як правило, достатню кількість ва­люти іноземних держав для здійснення зовнішньоекономічних роз­рахунків, що носить назву офіційних резервів.

Країни при формуванні своїх офіційних резервів виходять із того, що валюта має бути резервною стосовно національної. Так, оскільки німецька марка вважається резервною одиницею щодо інших євро­пейських валют, то країни Європи, вибираючи резервну валюту, відда­ють перевагу саме німецькій марці. У свою чергу Німеччина, відповід­но, вибирає як резервну валюту долар США. Зі свого боку, США, формуючи валютні резерви, віддають перевагу грошам більш високо­го порядку — золоту, завдяки чому власна питома вага валютної час­тини резервів США менша її золотої складової.

Нині у структурі міжнародної ліквідності зросла частка валют­ного компонента, що відображає закономірну тенденцію в умовах демонетизації золота до заміщення його іншими функціональними формами світових грошей, перш за все національними кредитними грошима.

Резервна позиція в Міжнародному валютному фонді — особлива форма активів, яка означає право країни — члена МВФ автоматично одержувати від Фонду безумовні кредити в іноземній валюті в межах 25 % квоти, а також суми, яку країна раніше надала в борг МВФ. Частка цього компонента в ліквідних резервах незначна і сягає 6 %.