Сторінка
3

Світові валютно-фінансові системи та їх еволюція

Головне завдання світової валютної системи полягає в ефектив­ному опосередкуванні платежів за експорт й імпорт товарів, капіта­лу, послуг та інших видів міждержавної господарської діяльності, створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та міжна­родного поділу праці, забезпеченні безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва. Через світову валютну систему здійснюється перелив економічних ресурсів з однієї країни в іншу або ж цей процес блокується, розширюється чи звужується ступінь національної самостійності країни, а також переміщуються економічні труднощі (інфляція, безробіття) з одних країн до інших.

Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушій­них сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економіч­них відносин, або навпаки — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою зале­жить від характеру світової валютної системи і дієвості функціону­вання її інститутів.

2. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту

Першою в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи золотого стандарту. Юридичне вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі 1867 p.

Для системи золотого стандарту, або золотого монометалізму, ха­рактерне те, що за неї роль загального еквівалента закріплюється за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Система золотого стандарту була встановлена у Великій Британії ще наприкінці XVIII ст., але значного поширення у світі вона набула в останній чверті XIX ст.: у Німеччині в 1871— 1873 pp., Франції в 1878 p Японії — 1897 p.

У Росії ця система остаточно сформувалася після грошової ре­форми 1895—1897 pp., яка дістала назву реформи графа Вітте, того­часного міністра фінансів Росії. Сутність цієї грошової реформи полягала в тому, що паперові гроші (асигнації) прирівнювалися до певної кількості золота (1 рубль дорівнював 0,17424 золотника), а нові банкноти, які вводилися в обіг, могли вільно обмінюватися на зафіксовану в них кількість золота в банках Росії кожним росій­ським підданим чи іноземним громадянином. Банкнотам відпові­дали металічні рублі — золоті десятки і п'ятірки, а відповідні їм паперові гроші доповнювались карбуванням дрібної срібної і мідної монети. Вітте та його міністерство надзвичайно пильно стежили за тим, щоб не було допущено надмірного випуску в обіг паперових грошей на шкоду карбуванню золотих монет. Всілякі відхилення від цього правила жорстоко переслідувались. Тому з 1887 до 1914 p. ніхто, навіть цар, не наважувався змінити це жорстке положення статуту Державного банку Росії.

У результаті цих заходів на початок Першої світової війни в Росії перебувало в обігу паперових грошей на суму 1630 млн руб., а золота в підвалах Держбанку та закордонних банків — на суму 1743 млн руб., тобто зберігалось активне сальдо платіжного балансу.

До 1914 p. російський рубль входив у п'ятірку найміцніших валют світу (на той час, наприклад, 1 рубль дорівнював 0,47 німецької мар­ки). Цікаво, що на початку XX ст. інших варіантів зміцнення грошо­вої системи держави, кардинально відмінних від реформи С.Ю. Вітте, практично не було, про що яскраво свідчить досвід реформування грошової системи СРСР. Адже фактично таку ж реформу, включно до карбування золотих, срібних і мідних монет, здійснив у 1922— 1924 pp. тодішній наркомфін СРСР Г.Я. Сокольников, ввівши в обіг так званий золотий червінець (золоту десятку). Саме золотий вміст рубля дав змогу за короткий період (практично за два роки) по­вністю ліквідувати інфляцію, підвести надійну фінансову основу під нову економічну політику, а країні після розрухи громадянської війни вийти на світові ринки.

Золотомонетний стандарт як класична форма золотого мо­нометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання зо­лотом всіх функцій грошей. Протягом майже всього XIX ст. і на початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній гро­шово-валютній системі. Ера класичного золотого стандарту розпо­чалася в 1821 p., коли після завершення наполеонівських війн Вели­ка Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валю­тою. Невдовзі й США зробили те саме з американським доларом. Найбільшого поширення система золотого стандарту набула в період 1880—1914 pp., тобто до початку Першої світової війни.

Існувало три форми золотого стандарту: золотомонетна, золотозлив-кова та золотовалютна. Розглянемо переваги і недоліки кожної з них.

При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати і купувати, перевозячи його з однієї країни в іншу. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільне необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежува­лися державою й операції з платіжними документами, цінними па­перами та засобами кредиту (векселями, чеками та ін.), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеже­ного ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення.

Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Ця стабільність — результат дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених конкретних "правил гри". Так, країни, з яких спостерігався відплив золота, внаслідок дефіцитності їх платіжного балансу, знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких "правил гри" можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену при­пливом і відпливом золота.

Від самого початку свого існування система золотомонетного стан­дарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність. Досить за­значити, що тільки австрійський талер та американський долар були єдиними провідними валютами Європи і Північної Америки, деваль­вованими протягом століття перед Першою світовою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберегли незмінним золотий вміст із 1815 по 1914 p.