Сторінка
2

Платіжний баланс як підсумковий показник світогосподарських зв'язків країни

Однак у практичному плані найбільш повного розвитку методи складання платіжного балансу набули у США і Великій Британії на початку XX ст. Так, перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена Міністерством торгівлі у 1923 p. за показ­никами 1922 p. У 1923 p. Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого вперше були згруповані в трьох роз­ділах: поточні операції, рух капіталів, операції із золотом і сріблом. Ця форма без суттєвих змін зберігалася до початку Другої світової війни.

У 1943 p. американський економіст X. Лері склав платіжний баланс США за 1919—1934 pp., форма якого послужила основою для складання платіжного балансу США після Другої світової війни.

Формування світового господарства з часом не тільки ставило більш жорсткі вимоги до методик складання платіжних балансів окремих країн, а й вимагало зіставлення показників міжнародних розрахунків між країнами. Тому принципи складання платіжних балансів окремих країн закономірно все більше уніфікувалися.

Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяла й діяльність Ліги Націй і МВФ, створеного на основі рішень міжнародної конференції в Бреттон-Вудсі.

Так, ще в 1924 p. публікація Лігою Націй даних про платіжні баланси 13 країн за 1922 p. поклала початок міжнародному порівнян­ню цих показників. У 1927 p. Ліга Націй запропонувала схему і низку рекомендацій, в яких за зразок приймалися головним чином платіжні баланси США і Англії. У результаті уточнень, внесених експертами Ліги Націй, була створена уніфікована схема платіжно­го балансу, яка в 1947 p. була опублікована як документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіж­ного балансу Міжнародним валютним фондом.

Сьогодні МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного балансу, результати якої знаходять відображення в періо­дичних випусках "Керівництва з платіжного балансу".

Запропонована МВФ схема в загальних рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, але з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати й аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн.

2. Структура платіжного балансу

Платіжний баланс складається з таких розділів:

• торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням та ввезенням товарів;

• баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);

• баланс руху капіталів та кредитів. Торговельний баланс. Зовнішня торгівля історично виступає висхідною формою міжнародних економічних відносин, які пов'язують національні економіки зі світовим господарством. Торговель­ний баланс — це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскіль­ки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, є роз­біжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період.

Саме завдяки цим розбіжностям у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових пла­тежів і фактичних надходжень, на відміну від загального торговель­ного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов'язання з різними термінами погашення.

Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світовому гос­подарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальної економіч­ної політики.

Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного роз­витку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валют­них засобів для оплати міжнародних зобов'язань за іншими стаття­ми платіжного балансу.

Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і зазви­чай оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій краї­ни. Це характерно для країн, що розвиваються, та більшості постсоціа­лістичних країн, де гостро відчувається нестача валютних надходжень.

Для промислове розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 p.) пояснюється активним просуванням на їхні ринки міжна­родних конкурентів з виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні країни).

Позитивне сальдо торговельного балансу України (товари та по­слуги) у 1997 p. становило 424,0 млн дол. США, у 1998 p. — 546,5 млн; від'ємне сальдо в 1994 p. — 1200,0 млн, у 1995 p. — 1200,0 млн, у 1996 p. — 893,5 млн дол. США.

Баланс послуг і некомерційних платежів. Він включає платежі й надходження з транспортних перевезень, страхування, електронного, телекосмічного та інших видів зв'язку, міжнародного туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експортних послуг, утри­мання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кор­доном, передачі інформації, культурних та наукових обмінів, різних комісійних зборів, реклами, організації виставок, ярмарок і т. ін.

Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світо­господарських зв'язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, інши­ми видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові опе­рації, ділові консультації та інші послуги виробничого і персональ­ного характеру.

За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ "послу­ги" входять, як не дивно, виплати доходів з інвестицій за кордоном і процентів з міжнародних кредитів. Хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів.

За методикою МВФ прийнято також показувати особливою по­зицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази:

• державні операції — субсидії іншим країнам за лінією еко­номічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

• приватні перекази — перекази іноземних робітників, спеціа­лістів, родичів на батьківщину.

Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази — називають невидимими опе­раціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей — товарів. Використовується також термін послуги і некомерційні пла­тежі як данина традиції тих часів, коли головним змістом економіч­них зв'язків між країнами була торгівля товарами.